Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

222
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 49
Перейти на сторінку:
таблетками чи що?

Куля влучила в плече, але розмовляти йому було все одно важко. Язик прилипав до сухого піднебіння, і Тоні насилу видушив із себе:

— Ти Порно-Мюллере, мерзотник, якого ще світ не бачив!


10

Свідомість повільно поверталася до нього, наче з глибини темного океану. Спочатку він розрізняв тільки шурхіт. Дрібна, швидка хода по м'якому килиму. Хода якоїсь жінки. Його дружини.

Із шафи діставали одяг і безладно скидали на купу. Він зрозумів це, почувши, як б'ються одне об одне одіжні плічка.

Помалу до нього поверталася пам'ять.

Його відвезли до лікарні. Там йому зробили два знеболюючі уколи і обробили рану. Потім перев'язали й заспокоїли: куля пройшла навиліт, не зачепивши кістку.

— Просто ви втратили багато крові, тому й почуваєте себе погано. До того ж при вогнестрільному пораненні людина завжди відразу думає про найгірше. А насправді у вас тільки невеличка подряпина. Руку треба якийсь час потримати у спокої, і все буде гаразд. На сьогодні я звільню вас від служби. Завтра теж можете лишатися іще вдома — можливий шок. Але потім ви знову будете цілком працездатні. Якщо бажаєте, я дам вам з собою ще кілька знеболюючих таблеток.

Несподівано Порно-Мюллер виявив про нього дбайливу турботу й сам відвіз його додому. Чому він це зробив — з жалю, відчуття своєї вини чи тому, що просто пишався, виявившись спритнішим, — Тоні не знав. На його думку, від Порно-Мюллера можна було чекати чого завгодно.

У машині Мюллер навіть запропонував Тоні перейти на «ти». Власне, це було нахабство, коли врахувати, що він, Тоні Вуст, стоїть на дві службові сходинки вище за Мюллера. Але він зважив на ситуацію і погодився, просто не бажаючи більше сперечатися.

Його хвилювала зовсім інша проблема: Марія ні в якому разі не повинна дізнатися, за яких обставин його поранено. Йому потрібна переконлива версія, до того ж така, що не стосувалася б клубу «Афродіта».

Тоні розповів про це Мюллеру. Поруч нього він почував себе трохи ніяково, але, зрештою, саме той поставив його в скрутне становище й тепер мав допомогти з нього вийти.

Мюллер спробував заспокоїти його:

— У газетах про це напевне нічого не буде. Надто багато чого в цій історії нам не вдалося. «Не станемо ж ми підривати авторитет поліції», — скаже шеф. Можеш бути цілком спокійний, преса ні про що не дізнається. Це ж просто смішно: двоє поліцейських влаштували перестрілку між собою! Уяви собі, якби хтось загинув! Мабуть, тобі треба сказати Марії, що чистив пістолета, випадково натис на гачок і…

— Хто ж попадає собі в плече, коли чистить пістолета? Краще я їй скажу, що ти чистив у кабінеті свого пістолета й прострелив мені руку. Чому я завжди маю бути дурнем? Мало того, що я постраждав, то ще й повинен стати посміховиськом!

— Про мене! Якщо ти на цьому наполягаєш…

Марія відразу повірила цій версії і заходилася лагідно, по-материнському доглядати його. Сару вона відвела до сусідки, щойно та почала надто шуміти. Потім Марія навіть принесла йому в ліжко пиво й поступилася правом вибирати телепрограму. Вона весь час обережно витирала піт у нього на чолі, аж поки Тоні нарешті заснув. Про суперечку вони, здавалося, забули. Куля справила очисну дію. Він був майже вдячний Мюллеру, та коли прокинувся й трохи розплющив очі, то зрозумів: очевидно, щось сталося.

Марія складала речі. Вона бігала від шафи до своєї великої зеленої шкіряної валізи і, як йому здалося, геть безладно скидала на купу сукні та спідниці. Вона ще не помітила, що він прокинувся. Що ж сталося?

Тоні спробував заговорити, але це завдало йому болю.

— Маріє! Маріє, ти тут, моя люба? Маріє! Ох, мені так боляче! Різко, просто нестерпно різко вона закричала на нього:

— Ти, мерзенний покидьок! Прикидаєшся святенником, переобтяженим роботою чоловіком, а потім що?! Досить! Не хочу! Не хочу більше тебе бачити! Сару я забираю! З тобою розмовлятиме мій адвокат!

Тоні застогнав. Ні, не тому, що так боліла рука, а тому, що не міг витримати Маріїного крику. На думку про наступні важкі хвилини дав про себе знати шлунок.

— І не треба так стогнати! Можеш хоч умерти, мені байдуже! Ти занапастив мені життя!

Раптом вона махнула у нього над головою газетою і демонстративно піднесла йому до очей великий заголовок:

ДИКИЙ ЗАХІД У КЕЛЬНІ

ПЕРЕСТРІЛКА В КЛУБІ «АФРОДІТА»

КОМІСАРА ПОРАНИЛИ ЙОГО Ж КОЛЕГИ

ВИПАДКОВО ЧИ ЗУМИСНЕ?

Марія забрала газету, ледве він устиг прочитати перші рядки повідомлення. Тоні не встиг прочитати навіть підпис під своїм фото. Марія подивилася на газету так, наче бачила її вперше, потім кивнула головою й сказала:

— Добре, що тебе можна так легко впізнати на знімку! Ото радітимуть мої подруги, а найбільше — мої батько й мати! Тато вже дзвонив. У мами серцевий напад. Лікар від неї не відходить. Може, ти хочеш поговорити з нею? Принести тобі телефон?

Потім вона шпурнула газету йому в обличчя.

— Маріє!.. — тільки й спромігся сказати він.

Вона закрила валізу, взяла її обома руками й пішла, залишивши пораненого чоловіка самого в спальні.

На душі в Тоні було так, що хоч вовком вий. Він не відчував за собою ніякої вини. Не він затіяв цю справу. Що він міг зробити, коли шеф несподівано все ж погодився закрити клуб? Звідки йому було знати, що троє службовців карної поліції при підтримці своїх одягнених в уніформу колег прийдуть очищати приміщення?

«А може, — подумав Тоні, — може, це змова? Може, вони хочуть розправитися зі мною, усунути мене від роботи? Невже за цим стоїть Порно-Мюллер? Крім того, шеф завжди ставився до мене погано. У нього, звичайно,

1 ... 15 16 17 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб «Афродіта»"