Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"

чимось занепокоєний. Комісар наблизився до управителя, який, побачивши, що Мегре сам іде до нього, зупинився й чекав його з зарозумілим виглядом.

— Чого вам треба?

— Нічого особливого. Ви знайшли для графа сорок тисяч франків?

— Ні? Хотів би я побачити того, хто знайде їх у цілій окрузі! Адже всі знають, чого вартий його підпис.

— То що ж робити?

— Хай викручується, як знає! Це мене не обходить!

Граф де Сен-Ф'якр повернувся на замкове подвір'я. Видно було, що він хоче щось зробити, та з якоїсь причини це здається йому неможливим. Нарешті, зважившись, він наддав ходи й підійшов до них.

— Готьє! Зайдіть до бібліотеки, я хочу дати вам деякі вказівки. — І, обернувшись до Мегре, неохоче додав: — До скорого побачення, комісаре!

* * *

Коли Мегре проходив повз будинок священика, у нього було таке враження, що хтось стежить за ним з-за фіранки. Проте він не міг би стверджувати це з певністю, бо, коли зовсім розвиднілося, в будинку загасили світло.

Перед корчмою стояло таксі. Увійшовши до корчми, комісар побачив, що разом з Жаном Метейє за столом сидить якийсь незнайомець. На ньому були елегантні смугасті штани й піджак, облямований шовковою стрічкою.

Коли комісар увійшов, він квапливо підвівся й побіг до нього.

— Мені сказали, що ви офіцер кримінальної поліції… Дозвольте відрекомендуватися: метр Тальє, член колегії адвокатів міста Бурж… — І подав Мегре руку. — Може, присядете до нас?..

Жан Метейє підвівся, але всім своїм виглядом показував, що аж ніяк не схвалює запобігливості свого адвоката.

— Хазяйко! Принесіть нам, коли ласка… — І, немов на пораду, звернувся до Мегре: —Що ви питимете?.. Коли на дворі така холоднеча, може, варто замовити доброго грогу?.. Три гроги, дитя моє…

Дитя!.. Бідолашна Марі Татен не звикла до таких церемоній.

— Сподіваюся, комісаре, ви пробачите моєму клієнтові… Якщо я правильно зрозумів його, він повівся трохи недовірливо щодо вас… Але не забувайте, що він із доброї родини й нічого не може собі закинути. Підозри, що виникли навколо його особи, могли його обурити… Його кепський гумор учора, якщо можна так висловитись, — найкращий доказ його абсолютної непричетності до цієї справи…

З таким співрозмовником не було потреби розтуляти рота. Він брав на себе все — запитання й відповіді, супроводжуючи їх украдливими жестами.

— Звичайно, я ще не в курсі всіх подробиць… Якщо я правильно зрозумів, графиня де Сен-Ф'якр померла вчора, під час першої меси, від розриву серця… З другого боку, в її молитовнику знайдено папірець, який наводить на думку, що ця смерть викликана сильним зворушенням… Але хіба син жертви, який буцімто випадково опинився поблизу, дав позов?.. Ні!.. А втім, я гадаю, що цей позов було б відхилено… Злочин, — якщо він справді мав тут місце, — не досить виразний, щоб обумовити ухвалу судової палати про притягнення когось до відповідальності… Згодні зі мною чи ні? Позову немає! Отже, немає юридичних підстав. Та це не заважає мені розуміти розслідування, що його ви провадите самохіть, в неофіційному порядку… Для мого клієнта мало, щоб його не переслідували. Він хоче, аби з нього було знято всяку підозру… Простежте мою думку. Яке, власне, було його становище в замку? Становище приймака… Графиня, лишившись сама, далеко від сина, що завдавав їй стільки неприємностей, відчула полегкість, коли поруч неї з'явився вірний і розумний секретар… Мій клієнт не ледар… Його не задовольняло безтурботне життя, яке він міг собі дозволити в замку. Він працював, шукав вигідних вкладів для грошей. Навіть зайнявся новітніми винаходами… Тож яку він міг мати користь від смерті своєї благодійниці? Треба ще щось додати чи цього досить? Єдине моє бажання, комісаре, це допомогти вам установити… Та перед цим я маю вжити разом з нотаріусом кілька необхідних заходів… Жан Метейє — недосвідчена молода людина, він навіть не уявляв собі, що розгорнуться такі події… Все, що йому належить, зараз у замку, перемішане з речами небіжчиці графині. Отже, врахуймо, що туди прибули особи, які, безперечно, мають намір прибрати до рук…

— Кілька піжам і старі пантофлі! — буркнув Мегре, підводячись.

— Що ви сказали?

Протягом усієї цієї розмови Жан Метейє робив якісь записи в маленькому блокноті. Він почав заспокоювати свого адвоката, який теж хотів підвестися.

— Облиште! Я зрозумів із самого початку, що в особі комісара маю ворога! А згодом я довідався, що він певною мірою належить до оточення замка — його батько був управителем Сен-Ф'якрів, і саме в цьому селі він народився. Я вас застерігав, метре… Ви самі-захотіли…

Годинник на стіні показував десяту. Мегре підрахував, що поїзд, у якому їхала Марія Васильєва, вже півгодини як мав прибути на Ліонський вокзал.

— Перепрошую, — сказав він. — Ми ще побачимося з вами.

— Але…

Мегре зайшов до крамнички навпроти і, коли відчиняв двері, всередині дзенькнув дзвоник. Зв'язку з Парижем довелося чекати чверть години.

Мегре почувався таким стомленим, наче провів десяток звичайних розслідувань. Він був просто розбитий, морально й фізично.

— Даю Париж…

— Алло! Банк «Комтуар д'ескомт»?.. Говорять з кримінальної поліції… Один факт, будь ласка… Чек за підписом Сен-Ф'якра подано сьогодні вранці чи ні?.. Кажете, о дев'ятій? Отже, він був незабезпечений… Алло! Не роз'єднуйте, будь ласка, мадемуазель… Ви попросили пред'явника подати його пізніше?.. Дуже добре!.. Це мене й цікавило… Молода жінка, так?.. І вона внесла сорок тисяч франків?.. Дякую… Авжеж!.. Виплачуйте!.. Ні, ні, нічого особливого… Як тільки гроші було внесено…

Мегре вийшов з телефонної кабіни, відчуваючи ще більшу втому.

Моріс де Сен-Ф'якр протягом минулої ночі зумів знайти сорок тисяч франків і послав коханку до Парижа, щоб вона внесла їх у банк!

Зачиняючи за собою двері крамнички, комісар побачив священика, що вийшов із свого будинку з молитовником у руках і подався до замка.

Мегре наддав ходи і майже побіг, щоб устигнути туди разом з ним.

Він запізнився на цілу хвилину.