Читати книгу - "Чари країни Оз"

димком, замислився, що можна зробити.

— Скляному Котові нічого не сталося, — сказав він, — і моя дерев’яна нога теж не вкоренилась і не росте. Отже, в пастку попадається тільки живе тіло.

— Це все чари, Капітане!

— Я знаю, Тротто, це мене й бентежить. Ми живемо в чарівній країні, а самі не знаємо ніяких чарів і тому не можемо визволитись.

— А не могли б нам допомогти Чарівник з Озу або Глінда Добра? — спитала дівчинка.

— О! Здається, ми дійшли якоїсь думки. Я б і сам, може, набрів на неї за хвилину чи дві. На щастя, Скляний Кіт вільний і може побігти назад до Смарагдового міста й сказати Чарівникові про наш клопіт та попросити, щоб він прибув і вирятував нас.

— Ти підеш? — дуже поважно спитала Тротта Кота.

— Я не гонець, щоб мене посилали сюди-туди, — понуро відказало дивовижне звіреня.

— Але ж ти однаково підеш додому, — втрутився Капітан Біл, — бо, гадаю, не хочеш зоставатися тут. А коли ти вже будеш удома, тобі не дуже важко буде сказати Чарівникові, що сталося з нами.

— Це правда, — погодився Кіт, сидячи на своєму хвості й ліниво вмиваючись скляною лапкою. — Сказати Чарівникові мені неважко — коли я вже буду вдома.

— Може, ти підеш зараз? — благально мовила Тротта. — Ми не хочемо зоставатися тут довше, ніж необхідно, а в Озі кожне цікавитиметься тобою, називатиме тебе героєм і хвалитиме тебе за те, що ти визволив друзів з біди.

Це був найкращий спосіб домогтися чогось від Скляного Кота, бо він був дуже марнославний і любив, щоб його хвалили.

— Так, зараз і піду, — відказало звіреня, — і скажу Чарівникові, щоб прибув і порятував вас.

По тих словах він спустився до води й зник під нею.

Скляний Кіт не міг сам дати раду плотові, а тому пройшов по дну річки, як і тоді, коли побував на острові вперше, і невдовзі вони побачили, як він з’явився на другому березі й подріботів до лісу, де скоро зник між деревами.

Тоді Тротта важко зітхнула.

— Капітане, — сказала вона, — ми у великій скруті. Тут нема чого їсти, і ми не можемо навіть лягти спати. Якщо Скляний Кіт не поквапиться і Чарівник теж, то я не знаю, що станеться з нами!

ЗВІРІ З ЛІСУ ГУГУ

бори диких звірів у Лісі Гугу на світанку наступного дня були великим дивом. Ренго, Сірий Мавпій, відкликав своїх вартових-мавп з узлісся, і всі звірі, малі й великі, зібралися на просторій галявині, де відбувалися збори з усіх важливих нагод.

Посеред галявини стояла велика скеля з пласкою похилою поверхнею, і на тій скелі сидів величний Леопард Гугу, що був Королем Лісу. На землі поруч скелі сиділи Бру-Ведмідь, Лу-Одноріг, Ренго, Сірий Мавпій, — троє Королівських Радників, а перед ними стояли двоє дивовижних звірів, що називали себе Ле-Мав-Орами, а насправді були обернені Коструббо-Ном і Кікі Ару, Верхотур.

Далі розмістилися звірі — ряд за рядом, ряд за рядом!

Найменші сиділи найближче до Королівського трону; далі — вовки й лисиці, рисі й гієни тощо; за ними зібрались різні племена мавп, яких важко було утримувати в порядку, бо вони дражнили інших звірів і взагалі були великі шибеники. Позаду мавп — ягуари, пуми, тигри й леви та вся їхня рідня; далі — ведмеді всіх розмірів і мастей, за ними — бізони, дикі віслюки, зебри й однорога, ще далі — носороги й бегемоти, а на узліссі, під деревами, що замикають собою галявину, стояла шеренга товстошкірих слонів, нерухомих, наче статуї, тільки з блискучими й розумними очима.

Там було ще багато різних звірів, яких годі перелічити, і декотрі були зовсім не схожі на тих, що ми бачимо у своїй країні у звіринцях та зоопарках. Деякі прийшли з гір, що на захід від лісу, а деякі з рівнин на заході, а деякі з річки; але всі визнавали владу Гугу, який багато років правив ними мудро й змушував усіх коритися законам.

Коли звірі повсідались на галявині, а сонце, встаючи, кинуло своє перше ясне проміння через вершечки дерев, Король Гугу підвівсь на своєму троні. Велетенська постать Леопарда, що височіла над усіма, враз змусила всі збори притихнути.

— Брати, — сказав він своїм густим голосом, — у нас з’явивсь один чужинець, звір дуже дивний на вигляд, великий чарірник, спроможний міняти подоби людей і звірів, як захоче. Цей чарівник із іще одним, подібним до нього, прийшов до нас із неба, щоб остерегти нас від небезпеки, яка загрожує всім нам, і підказати спосіб, як уникнути цієї небезпеки. Він запевняє, що він наш друг, і вже показав мені й моїм радникам свою чарівну могутність. Хочете вислухати те, що він має сказати вам, — ту звістку, яку він приніс із неба?

— Хай говорить! — загули, ніби грім, великі збори всіх звірів.

Тоді Коструббо-Ном сплигнув на плоский камінь і став поряд із Королем Гугу, і збори ще раз загули, тільки вже тихіше — так-бо здивував звірів його химерний вигляд. Його лев’яча морда була облямована гривою з чисто-білого волосу; орлині крила виростали з лопаток на мавпячому тулубі й були такі довгі, що майже торкалися землі. На додачу до крил він мав могутні передні й задні лапи, а на кінці довгого міцного хвоста була золота куля. Жоден звір іще ніколи не бачив такого чудного створіння, отож самий вигляд чужинця, про якого їм сказано, що він іще й великий чарівник, сповнив усіх присутніх звірів шанобою й подивом.

Кікі лишався внизу, напівсхований за приступкою скелі, і його ледве помічали. Юнак розумів, що без його чарівної сили Ном безпорадний, але розумів і те, що з Коструббо кращий промовець. Тому він погодився, щоб Ном керував усім.