Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

відчувати ловець слонів чи китів?

Екіпаж «Пілігрима» хвилювався ще й тому, що судно поверталося на батьківщину недостатньо завантаженим!..

Капітан Гуль пильно вдивлявся вдалечінь. Кита ще важко було роздивитися з такої відстані, але око досвідченого китобоя безпомилково визначало деякі ознаки навіть здалеку: за фонтанами, які виривалися з водометних отворів кита, вже можна було визначити, до якої породи він належить.

— Це не справжній кит! — вигукнув капітан Гуль. — У справжніх фонтани вищі і тонші. Без сумнівів, це й не горбач! Коли фонтан вилітає з шумом, схожим на віддалений гул канонади, можна впевнено сказати, що маємо справу з горбачем. Але тут нічого подібного немає. Прислухайтеся гарненько. Тут фонтан видає шум зовсім інакший.

— Що ти скажеш про це, Діку? — запитав капітан Гуль, повернувшись до юнака.

— Мені здається, капітане, що це смугач, — відповів Дік Сенд. — Дивіться, які потужні фонтани вилітають у повітря. І нібито водяних струменів у них більше, ніж пара. Якщо я не помиляюся, саме ця особливість притаманна смугачам?

— Правильно, Діку! — відповів капітан Гуль. — Жодних сумнівів! Там, у червоній воді, пливе смугач.

— Як добре! — вигукнув маленький Джек.

— Так, дорогенький! Подумати лишень, яка велетенська тварина спокійно смакує собі і навіть не підозрює, що за нею стежать китобої!

— Мені здається, — скромно зауважив Дік, — що це дуже великий екземпляр смугача.

— Беззаперечно! — відповів капітан Гуль, у якого сяяли очі від хвилювання. — Завдовжки щонайменше футів сімдесят.

— Чудово! — вигукнув боцман. — Загарпунити б із півдюжини таких китів, і тоді повністю навантажили б усі трюми нашого корабля.

— Так, півдюжини цілком було б достатньо, — зітхнувши мовив капітан Гуль. Аби краще роздивитися кита, він виліз на бушприт.

— У нас двісті порожніх бочок. От якби впіймати цього кита, — додав боцман, — відразу б заповнили ворванню не менше сотні бочок…

— Так… Не менше сотні! — шепотів капітан Гуль.

— Це правда, — підтвердив Дік Сенд, — але напасти на такого здорованя — справа не з легких.

— Так. Справа важка, вельми важка. У великих смугачів хвіст велетенської сили, і до них треба наближатися дуже обережно. Найміцніша шлюпка розлетиться в друзки від удару їхнього хвоста. Але заради такої наживи варто ризикнути.

— Великий смугач — велика здобич! — сказав один із матросів.

— І вигідна! — додав інший.

— Шкода пройти повз і не привітатися з таким китом! — підсумував третій.

Всій команді страшенно закортіло пополювати. Скільки ворвані було у цій тушці, яка зараз плавала на поверхні води так близько, що, здавалося, рукою дістати можна!

Здавалося, варто лише підставити бочки — і ворвань поллється в них широким струменем. Трохи зусиль — і трюм «Пілігрима» буде заповнено.

Піднявшись на ванти фок-щогли, матроси жадібно стежили за кожним рухом кита, і нетерплячі вигуки видавали їхні почуття.

Капітан Гуль замовк і гриз від напруження нігті. Ніби потужний магніт, смугач притягував до себе «Пілігрим» і весь його екіпаж.

— Мамо! Мамо! — вигукнув маленький Джек. — Я хочу подивитися, як влаштований кит!

— Ох, ти хочеш подивитися на кита, друже? Що ж, а чому б не потішити тебе? Чи не так, друзі? — звернувся капітан Гуль до матросів, вже не в змозі протистояти спокусі. — Людей у нас малувато… Та байдуже, якось впораємося…

— Упораємося, впораємося! — в один голос закричали матроси.

— Мені не вперше доведеться виконувати обов’язки гарпунника, — продовжував капітан Гуль. — Подивимося, чи не розучився я метати гарпун…

— Ура, ура, ура! — загукали матроси.

Розділ сьомий
Підготовка до полювання

Зрозуміло, чому поява велетенської морської тварини викликала таке збудження екіпажу «Пілігрима». Кит, який плавав посеред червоного водного поля, виглядав гігантським. Добути його і заповнити трюм корабля — спокуса неймовірна! Чи ж могли китобої проґавити таку нагоду?

Місіс Уелдон запитала капітана Гуля, чи не небезпечно в таких умовах це для команди і для нього самого.

— Ні, місіс Уелдон, — відповів капітан Гуль. — Жодної небезпеки немає. Мені не раз доводилося полювати на китів на одній шлюпці, і не було випадку, щоб я не досяг мети. Повторюю, жодної небезпеки ані для нас, ані для вас.

Місіс Уелдон заспокоїлась і припинила розпитувати.

Капітан Гуль відразу ж дав розпорядження зробити всі необхідні приготування для полювання на смугача. Він із досвіду знав, що полювання буде важким, і вирішив якомога краще підготуватися.

На «Пілігримі» була шлюпка, встановлена на кіль-блоках між грот-щоглою і фок-щоглою, ще три китобійні шлюпки: одна підвішена з лівого, інша з правого борту, а третя — на кормі, за гакабортом.

Зазвичай ці три китобійні шлюпки використовували усі разом в погоні за китами.

Але капітан Гуль міг вислати проти смугача лише одну шлюпку. Як відомо, при стоянці у Новій Зеландії вербувалися матроси і гарпунники, які допомагали постійній команді «Пілігрима» під час промислового сезону. Наразі цієї допоміжної команди не було, і «Пілігрим» міг спорядити на полювання лише п’ять матросів, тобто стільки, скільки потрібно для обслуговування однієї шлюпки. Від допомоги Тома та його товаришів, які поспішили запропонувати свої послуги, капітан Гуль змушений був відмовитись: керувати шлюпкою під час полювання на кита можуть лише досвідчені моряки. Один невдалий поворот керма чи несвоєчасний помах весла у момент нападу загрожують шлюпці загибеллю.

З іншого боку, капітан Гуль не міг залишити своє судно без принаймні одного досвідченого моряка на борту: раптом щось трапиться.

Та й на китобійній шлюпці потрібні сильні люди, капітану Гулю хоч-не-хоч довелося доручити судно Діку Сенду.