Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Діку, — сказав він, — залишаю тебе своїм заступником на час полювання. Сподіваюся, що воно не буде довгим.

— Так, капітане! — відповів юнак.

Діку Сенду самому кортіло взяти участь у полюванні, але він розумів, що на шлюпці більше користі буде від досвідченого китобоя, та й, крім того, лише він один може замінити капітана Гуля на «Пілігримі». Тому він беззаперечно підкорився.

Отже, на полювання вирушила уся команда «Пілігрима». Четверо матросів сядуть на весла, а боцман Говік стане біля кормового весла, яке слугує стерном звичайного зразка. Стерно не дає можливості миттєво маневрувати. Якщо під час полювання гребні весла зламаються, то кормове весло в умілих руках може вивести шлюпку з-під ударів розлюченого кита.

Капітан Гуль займе місце гарпунника — йому ця робота дістається не в перше. Він має закинути гарпун, стежити за розмотуванням довгої мотузки, закріпленої на кінці гарпуна, і, нарешті, добити пораненого кита списом, коли той спливе на поверхню океану.

Іноді для китобійного промислу використовують вогнепальну зброю. На борту корабля чи на носі шлюпки встановлюється особлива гармата, вона стріляє розривними кулями, які кромсають тіло кита, чи ж за допомогою якої викидають гарпун, на кінчику якого закріплена мотузка. Але на «Пілігримі» не було таких пристосувань. До речі, моряки не надто полюбляють новаторства, надаючи перевагу перед цим дорогим і складним у керуванні штукенціям звичайному гарпуну і спису, якими вони володіють дуже вправно. І капітан Гуль теж вирушав на полювання зі звичайною зброєю китобоїв.

Смугастик знаходився на відстані близько п’яти миль від «Пілігрима». Погода ніби сприяла полюванню. Море було спокійним — тож шлюпці легше буде маневрувати. Вітру майже не було, і не доводилося побоюватися, що «Пілігрим» віднесе далеко убік, поки екіпаж полюватиме.

Штирбортну шлюпку спустили на воду, і четверо матросів зайняли у ній місця.

Боцман Говік скинув їм два гарпуни і кілька довгих списів із гострими наконечниками. До цього знаряддя нападу він додав п’ять бухт[26] гнучкого й міцного троса, по шістсот футів у кожній бухті. Коли одна бухта розмотається, матроси підв’язують до кінця троса другу, третю… Але інколи й трьох тисяч футів троса буває замало, — так глибоко пірнає кит.

Гарпуни, списи і трос — все спорядження для китобоїв було вкладено на носі човна. Зайнявши свої місця, Говік і четверо матросів чекали лише наказу капітана. Тепер залишилося лише одне вільне місце на носі шлюпки, його мав зайняти сам капітан Гуль.

Перед тим як вирушити на полювання, екіпаж «Пілігрима» поклав корабель у дрейф, тобто реї були обрасоплені так, що вітрила справляли протидію і судно залишалося на місці майже нерухомо.

Перед тим як сісти у шлюпку, капітан Гуль кинув останній погляд на шхуну. Вітрила були надійно закріплені, снасті гарно витягнуті. Дік Сенд мав сам залишатися на судні, можливо, навіть протягом тривалого часу.

Капітан хотів позбавити його від необхідності переставляти вітрила і маневрувати, якщо тільки цього не вимагатимуть особливі обставини.

Переконавшись, що все гаразд, капітан покликав до себе юнака і сказав йому:

— Діку, залишаю тебе самого. Пильнуй! Можливо, наперекір очікуванням, «Пілігриму» доведеться піти нам назустріч, якщо ми запливемо надто далеко, тоді Том і його товариші допоможуть тобі поставити вітрила. Ти гарненько розтовкмачиш їм, що треба робити, і я певен, що вони чудово впораються з роботою.

— Капітане Гулю, — сказав старий Том. — Містер Дік може розраховувати на нас.

— Наказуйте, наказуйте! — вигукнув Бат. — Ми покажемо, як ми вміємо працювати!

— Навіщо зволікати? — запитав Геркулес, закачавши рукави.

— Поки що немає потреби, — посміхаючись, відповів юнак.

— Я готовий! — сказав велетень.

— Погода сьогодні чудова, — продовжував капітан Гуль, — та й вітер, припускаю, не посвіжішає. Проте, що б не трапилося, Діку, не спускай на воду шлюпку і не залишай судно!

— Так, капітане!

— Якщо, переслідуючи кита, ми відійдемо далеко в бік і потрібно буде, аби «Пілігрим» пішов за нами, я подам тобі сигнал: підніму вимпел на кінці багра.

— Будьте спокійні, капітане. Я очей не спущу з вашої шлюпки, — відповів Дік Сенд.

— Чудово, голубчику, — сказав капітан Гуль. — Більше холоднокровності і хоробрості! Пам’ятай, ти тепер помічник капітана. Дивись, Діку, не осором свого звання. Нікому ще не доводилося отримати його в твоєму віці.

Дік не відповів, лише посміхнувся і зашарівся. Капітан Гуль зрозумів значення цієї посмішки та рум’янцю.

«Який славний хлопчина! — подумав він. — Скромність і доброта — у цих двох словах весь характер Діка!».

Судячи з прощальних напучувань, легко було здогадатися, що капітан Гуль знехотя залишає корабель навіть на кілька годин, хоча жодної небезпеки не передбачалося. Але всемогутня пристрасть мисливця і, найголовніше, палке бажання поповнити вантаж ворванню, аби виконати зобов’язання, взяті на себе Джемсом Уелдоном у Вальпараїсо, — усе це спонукало його зважитись на небезпечну експедицію.

Спокійне море обіцяло легку погоню за китом. Ані команда «Пілігрима», ані сам капітан не могли встояти перед спокусою. До того ж китобійну експедицію буде, нарешті, закінчено, — і це останнє міркування переважило усе решту в душі капітана.

Він рішуче ступив до штормтрапу, спущеного у шлюпку.

— Вдалого полювання! — побажала йому місіс Уелдон.

— Дякую!

— Будь ласка, капітане Гулю, не бийте боляче цього бідолашного кита! — крикнув маленький Джек.

— Буду намагатися, мій хлопчику! — відповів капітан Гуль.

— Упіймайте його тихенько!..

— Так… так… Я одягну пальчатка!

— Інколи на спинах цих ссавців знаходять досить цікавих комах! — поквапився зауважити кузен Бенедикт.

— Що ж, пане Бенедикте, — сміючись, відповів капітан Гуль, — ніхто не завадить і вам «пополювати», коли нашого смугача буде пришвартовано до борту «Пілігрима»!

І,