Читати книгу - "Вогненний водоспад, Юрій Павлович Сафронов"

недавно лекцію читали з криміналістики. Лектор, між іншим, і про ваші інфрачервоні промені розповідав. Казав, що неабияк допомагають вони криміналістам злочини розкривати.

— Ще й як допомагають! — радісно підтвердив я, згадавши численні приклади застосування інфрачервоної техніки по розшифруванню документів. — Адже ми кінець кінцем і для вас стараємось, щоб вам легше було працювати.

Цієї хвилини я ладний був сказати йому, що академік Кащеєв ні про що інше й знати не хоче, як тільки про застосування інфрачервоних променів на службі нашої міліції. Ладний був висловити все, що завгодно, тільки б він наказав дати мені мотоцикл. Але брехати я не вмів, і досвідчений старший лейтенант одразу ж відчув це й посміхнувся.

— Ні, таки справді. Таж ви повинні знати, що за допомогою інфрачервоних променів виявляють плями крові на темному одязі, сліди пороху і межі обпаленого місця на темній тканині, а це дозволяє судити про відстань, з якої було зроблено постріл. Інфрачервоні промені дозволяють виявляти татуїровку, яка стала невидимою після спеціальної обробки шкіри, а це дозволяє затримати злочинця, коли нема інших його прикмет. В таємному листуванні текст листа може бути спеціально написаний двома сортами чорнила, що їх годі розрізнити у видимих променях, але які мають зовсім інші характеристики в інфрачервоних променях. Інфрачервоні промені дозволяють виділити з тексту тільки ті слова, які складають потаємний зміст листа…

Я ввійшов в азарт і міг би прочитати у відділенні міліції цілу лекцію на тему “Інфрачервоні промені на службі криміналістів”, але вчасно згадав про Кащеєва і вирішив бути небагатослівним.

— Досі всі ці документи розшифровували за допомогою інфрачервоної фотографії. Процес цей забарний. Самі знаєте. А тепер? Глянув — і годі. Вся експертиза.

Старший лейтенант уважно слухав, розуміюче кивав головою.

— Я вже не кажу про використання інфрачервоних променів мистецтвознавцями при встановленні автентичності старовинних картин. Коли пам’ятаєте, в шістдесят четвертому році Мусієнко знайшов у фондах Києво-Печерської лаври давній портрет і за допомогою інфрачервоної фотографії з’ясував, що це оригінал Рембрандта?.. А застосування їх у техніці? Коли б у вас у відділенні був радіоприймач, то, глянувши на його схему, я цілком точно сказав би наперед, яка деталь першою вийде з ладу… А використання цих променів у військовій справі? В космічній техніці? Я міг би говорити про це годинами, тільки я поспішаю…

Старший лейтенант взяв зі столу чистий аркуш паперу.

— Багато з того, що ви розповіли, мені вже доводилось чути. Але зізнаюся вам чесно, я ніколи не бачив, як робиться експертиза за допомогою інфрачервоних променів. Ну, скажімо, як читають документи, що їх умисне залили чорнилом. Чи не могли б ви нам із сержантом продемонструвати цього? Мотоцикл зараз підготують. Я дам команду.

— З превеликим задоволенням! — зрадів я.

— Остапенков, — звернувся старший лейтенант до сержанта, — принесіть із сусідньої кімнати чорнило.

— Я чував, — вів далі старший лейтенант, — що найкраще читаються документи, написані одним сортом чорнила, а залиті іншим.

— Так, — ствердив я.

— У нас лише один сорт чорнила Якщо ви не заперечуєте, то текст, який ви маєте прочитати, я ледь помітно напишу простим олівцем.

— Будь ласка.

— Відверніться!

Поки старший лейтенант писав олівцем, сержант Остапенков пильно стежив за мною, щоб я не підглядав. Ясно було, що цей маленький експеримент дає йому велике задоволення і що вже сьогодні він буде дуже детально розповідати про нього своїм співробітникам.

— Готово! Остапенков, я триматиму аркуш над кошиком для сміття, а ви заливайте текст чорнилом. Акуратніше! На руки мені лляти не обов’язково! Все. Здається, у вас здорово вийшло! Ви що-небудь зможете прочитати, Остапенков?

Сержант уважно розглядав мокрий аркуш

— Залито високоякісно, — авторитетно мовив він, — нічого не можна розібрати.

— Тепер ваша черга, — звернувся до мене старший лейтенант, поклавши аркуш на газету. — Покажіть своє мистецтво.

Я підсунув аркуш ближче до настільної лампи. Інфрачервоні промені від неї проходили наскрізь через шар чорнила, відбивалися від напису олівцем і повертались назад без найменшого напруження я прочитав уголос напис:

“Ми вдячні вам за цікаву розповідь. Мотоцикл чекає на вас. Щасливої дороги!”

— Оце так так! — вигукнув старший лейтенант.

— Правильно прочитав? — поцікавився Остапенков.

— Слово в слово. Цей аркуш я лишу собі на пам’ять. А то ще й не повірять, якщо кому-небудь розповім! Ну що ж, на все краще!

На мотоциклі мене доправили на п’ятдесят восьмий кілометр за півгодини. Автобуса на місці не було.

— Невже поїхали, не почекали вас? — спитав міліціонер, котрий привіз мене. — Чи місце неточно визначили?

— І місце точно знали, і не поїхали без мене, — впевнено відповів я.

— Звідки ви знаєте?

— Бачу його тепловий відбиток на асфальті шосе.

Міліціонер, якому Остапенков уже розповів про мене, дорогою встиг розпитати досить глибоко про інфрачервоні промені і тепер цікавився деталями.

— Добре видно? — Чудово.

Я виліз з коляски мотоцикла і ногами показував йому обриси автобуса.

— Тут двигун. Тут випускна труба. Судячи з яскравості відбитка, він стояв досить довго з включеним мотором. Немов чекав на когось, а потім поїхав у той же бік, як і стояв. Коли б він розвертався, то на цій вузькій ділянці шосе мусив би кілька разів подаватись назад і вперед, роблячи зупинки. Шосе було б усе в його теплових відбитках. їх нема. Значить, він поїхав уперед, а там кілометрів через п’ять глухий кут. Виходить, ми його знайдемо, якщо поїдемо далі.

— Шерлок Холмс! — захоплено вигукнув міліціонер.

Автобус ми наздогнали за два кілометри. Він повільно їхав по шосе з увімкненими фарами і час од часу подавав гучні звукові сигнали.

— А чому препарат Кащеєва назвали “лямбда 0,76-420”? — спитав на прощання міліціонер.

— Лямбда — грецька літера. Нею звичайно позначають довжину хвилі. А цифри — це початок і кінець інфрачервоного діапазону