Читати книгу - "Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров"

як білоруські виключно з деревляних колод. Всі хати цих трьох національних груп покриті солом'яними дахами, причому у Литовців та Поляків солома кладена дещо охайнійше. Зате внутрі мешкання значно відріжняються між собою.

Перше, що звертає увагу в литовській хаті, це великий передсінок майже порожний, тільки з декількома скринями попід стіни. В передсінку обов'язково порозвішувані всякі черепи – коров'ячі, лосячі, а в найбільш заможних навіть турячі, з рогами. Вряди-годи зустрінеш у тому передсінку ще й стару, вже нездатню до вжитку, зброю.

З передсінку двоє дверей у кліть та покій. Покій – велика кімната, трохи присадкувата з великими бантинами, стеля чисто, набіло вимазана. Зараз наліво від входу велика піч, інколи з малюнками, за якою, поміж піччю та стіною, містяться парадні ліжка, великі й масивні. У тому куті печі, що звернений до нутра кімнати, вирізана трикутна неначе грубка якого 1-2 метри завглибшки та 1 метр висоти. Ця грубка, – призначена для скалок, якими ще освітлюються литовські та польські "шляхотські" хати. Треба зазначити, що так Ліпки, як і Литовці та Поляки, в цьому районі вважають себе т. зв. "засцянковою шляхтою", чим тоді, на початку революції, вони дуже пишалися.

Такий же устрій і польської хати. Вона ріжниться від литовської не тільки величиною передсінку (у Поляків менший), але й відсутністю прикрас із рогів та черепів, які питомі тільки Литовцям. Цікаво, шо роги висять і в кімнаті, якої обстановка у Литовців складається із довгих масивних лав та таких же масивних стільчиків. Польські хати не мають рогових прикрас, зате часто можна стрінути в них "поставець", щось на зразок мисника, тільки за склом, у якому зберігається найцінніший у господаря посуд.

Треба також зазначити, що образами святих прикрашені у значно більшій мірі польські хати.

Білоруські хати найбіднійші, найменше приваблюючі зі всіх і тим біднійші, чим глибше в Полісся. Якщо є в хатині піч (а є і курні хати з вогнем просто на долівці, з доісторичним огнищем), то уважається обов'язковим у деяких глухих селах на Поліссю, які тільки два місяці на рік, коли багна замерзнуть, мають сполучення зі зовнішнім світом, що димар (комин) від неї проходить через усю кімнату підтриманий на глиняних стовпцях, які як колюмни ділять кімнату на два переділи, менший, де постелено піл для спання цілої родини, та більший, де стоїть стіл і примітивні лави; в кімнаті для спання немає з правила вікон.

Що найориґінальніше в білоруських хатинах, то їх освітлення. Уявіть собі, що зі стелі, посередині кімнати, спускається щось подібне до труби (резонатора грамофону) ширшим отвором до долу; під цею трубою, на чотирьох ланцюжках завішена залізна дощечка зі зігнутими закрайками. На цю дощечку кладуть соснові чи ялові добре висушені корінці, які й запалюються. Невеликий дим, що йде від цих корінців, вилітає в трубу, якої верхній вузький отвір йде в комин. Корінці дають ясне біле світло, подібне до світла газового, а одночасно добре прочищують в хаті повітря. Запах від тих корінців теж доволі приємний.

Повитання чужинців, які заходять до хати, теж надзвичайно ріжне: щиро вітає їх Литвин, з великою повагою, але не дуже радо приймає їх польський шляхтич; по східному, мило їх приймає Ліпок і вовком дивиться на них Білорусин, хоч, і витає їх звичайним привітанням. В глухих селах, у Білорусів, нічого не купиш, бо вони звикли продавати тільки жидкам, завжди одним і тим самим, які приїздять до них врядигоди з містечок та міст. З іншими не уявляють собі можливости торгувати так, що доводиться брати самому необхідне та потім давати по оцінці гроші, які Білорусин приймає з подякою не числячи, але все не погоджується продати що-небудь, кажучи, що не знає скільки воно коштує, як його продається і т. д. Інші нації цього району продають все охоче, причому найгірше ще торгується Ліпок.

В язиковому відношенні всі ці групи одна від другої мало чим відріжняються; всі балакають по білоруськи, лише Поляки подеколи вставляють окремі польські чи пак латинські скалічені слова, яких змісту вони часто-густо самі не розуміють.

Як це не видається дивним, але в ті часи, безпосередно після виборів до Російських Установчих Зборів, національна приналежність майже точно в'язалась із соціальною вдачею, дарма, що в нутрі кожної національної групи були великі ріжниці щодо заможности та забезпечення життя. Очевидячки, тут причиною була давня сугестія націй завойовників та поневолених, націй упривілейованих та упосліджених, сугестія шляхетського звання – спільности гасел, побутовщини тощо.

От чому Поляк, тієї північної частини Передполісся, здебільша голосував за кадетською буржуазною лістою; Литовець за поміркованою демократичною; Ліпки за шляхотською, а Білорусин за комуністичний список Ч: 9.

Певно, тому і до нас ріжно ставились ці ріжні національні групи, вже поважно зачеплені партійною пропагандою в зв'язку з виборами до Установчих Зборів.

Гайдамаків страшенно дратувало те, що "кадетські попихачі" чи "дворянська глупота" все рахували нас своїми прибічниками.

Це все викликало зайві розмови між Гайдамаками і було для них зайвим доказом, що Українська Центральна Рада є нібито витвором буржуазним та що завданням полку будуть бої за інтереси працюючих на Україні проти ріжних захватчиків влади. А разом із тим доводилося також показувати зуби тим селянам, які були за "списком Ч: 9". Не буду додержуватись хронольогічного порядку в своїх споминах і дозволю собі змалювати випадок, який трапився пізнійше в самому осередку Полісся, майже коло самої Прип'яти.

Село Лядне, в яке ми прийшли коло 1. січня 1918. року, довідавшись, що ми Українці, відмовилося впустити нас на нічліг під тим претекстом, що вони число: 9...

Згадане село складалося на 90% із дядьків, які мали від 40 до 50 десятин і мали великі прибутки з продажі жидам сіна та дров із лісів. Ціла околиця вказувала нам на це село, як на богачів, але село було білоруське і тому було за... 9-тим списком, комуністичним.

Довелося загрозити селу, що пустимо його з димом і справа розв'язалася без крови. Бо годі було ночувати в снігу на морозі 20 степенів, а шукати іншої оселі в цій країні, де село від села далеко