Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін

Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

213
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:
з рідними у підслідчих тюрмах в'язням за правилом — не дозволялося. Після вироку, перед етапом до концтаборів, слідчий іноді дозволяв листування. Іноді до камер замикали також і спеціяльних донощиків, які випитували того чи іншого в'язня про його справу та інформували слідчого. Перетримувати в камері книжки чи газети—заборонено. Дозволяли, і то не в усіх тюрмах, грати в шахи та доміно, що їх переважно виготовляли з хліба самі в'язні. Забороняли також гру в карти, але в'язні грали, також виготовляючи їх таки в камері. Заборонено мати папір до писання та олівці.

Таким у загальному був у совєтських підслідчих тюрмах режим до 1936 року.[16] По 1936 році, в зв'язку з єжовськими чистками, коли виявилося, що вся совєтська країна переповнена «ворогами народу», режим надзвичайно загострився.


Спеціяльні тюрми та політізолятори

Режим у цих тюрмах, як уже згадувалось, надзвичайно суворий. Листуватись чи мати будь-які контакти з світом взагалі заборонені. В'язні мусять найдокладніше виконувати всі суворі в'язничні приписи. Перетримують у таких тюрмах та ізоляторах або політичних в'язнів особливої важливости, вже засуджених за вироком, або підслідчих. До політізоляторів замикають також і різних найвищих партійних зверхників Кремля, засуджених заочно. Так, у політізоляторі перебували свого часу Радек, Єнукідзе, Бубнов, Каплан (вона стріляла в Леніна) та інші. В Ярославльському політізоляторі (м. Ярославль на р. Волзі) в 1931–1937 рр. були ув'язнені К. Гвоздов, соціял-демократ, кол. міністер праці за часів уряду Корейського; В. Базаров (Рудньов), провідний член ЦК соціял-демократичної партії в Росії; грузинські меншовики К. Думбадзе, Г. Перцхалашвілі; дашнак А. Степанас'янс. З російського православного духовенства в Ярославльському політізоляторі перебували єпископ князь А. Ухтомський і єпископ петербурзький Д. Любімов. З католицького духовенства були прелати Матушевич, Стромчинський, Жмігродеський, а такозв пробсти Ф. Забурський та І. Ладига.

Українці, яких замкнено до Ярославльського політізолятора, в минулому були або членами політичним українських партій, або військовиками з армії УНР. На початку осени 1930 року українську групу збільшено за рахунок привезених до політізолятора засуджених у судовому процесі СВУ. До складу новопривезених немов би входили віце-президент Української Академії Наук С. Єфремов, який був засуджений на кару смерти і, за офіційним повідомленням НКВД, — розстріляний; колишній міністер А. Ніковський, академік Слабченко, науковець Чехівський та багато інших. До політізолятора привезено із знищеної Москвою Української Автокефальної Православної Церкви митрополита Миколу Борецького, який, за свідченням очевидців, мав уже ознаки психічного розладнання нервової системи. Загальна кількість ув'язнених в політізоляторі досягала приблизно 400 осіб. Кожний в'язень сидів окремо й ізольовано.

Санітарні умови та харчування в спеціяльних тюрмах і політізоляторах до 1936 року були ліпші, ніж це було в інших в'язницях. Після 1936 р. стан надзвичайно погіршився. В'язні спали на ліжках, але вдень лежати на них заборонено. Тим в'язням, що мали на своєму рахункові гроші, дозволяли протягом 7 днів один раз замовити собі харчові продукти та туалетні приладдя, на суму не більше 5-10 карбованців. Кількість в'язнів обмежена в камерах від 1-го до 4-ох осіб. В політізоляторах — по 1 особі.

Світло в камерах по всіх тюрмах ніччю не гаситься. В'язнична сторожа весь час спостерігає в'язнів через «вовчок» у дверях. Підчас викликів на слідство арештантів ведуть коридорами так, щоб кожний з них нікого іншого по дорозі не зустрічав. В разі такої зустрічі, арештант мусить стати обличчям до стіни, а конвоїр попереджає зустрічного звуком: пс-пс-пс! Викликаючи того чи іншого арештанта з камери, охорона завжди запитує: «Хто має прізвище на літеру…» Називається лише перша літера прізвища, напр., «К», «М», «П» і т. д. В'язні, що мають початок прізвища на таку літеру, називають своє прізвище голосно і коли той в'язень, якого викликається на допит, нарешті назве прізвище, його виводить конвоїр з камери. Існують ще тюрми особливого призначення, в яких перетримують особливо важних для держави арештантів. До кляси особливо важних в'язниць належать і спецізолятори. Один з таких спецізоляторів знаходиться у самій Москві при МВД СССР. Він розрахований на кілька тисяч в'язнів.


Місця для спеціяльного та трудового поселення

Крім ув'язнення підсоветського населення, в тюрмах та концтаборах до 1935 року в СССР існували також і місця для спецпоселення, до яких засилали репресоване населення органами ҐПУ-НКВД. Під час єжовських чисток заслання на спецпоселення було тимчасово припинене, а за урядування народнього комісара внутрішніх справ Берії знову відновлено і вони існують досьогодні.

На місця спецпоселення або т. зв. заслання органами НКВД вивозили населення як індивідуально, так і масово — родинами, селами або навіть цілими районами й областями. Заслання — це свого роду також чистка, що іноді набувала надзвичайно широкого розміру. В 1929-33 роках на спецпоселення вивезено десятки тисяч українського населення, в зв'язку з примусовою колективізацією та «розкуркуленням». 1939 року, аж до початку німецько-совєтської війни 1941 року, на новозагарбаних Москвою західніх землях, Білорусі, Латвії, Литви та Естонії відбулися масові репресії населення, яке вивозили з рідних країн на нові місця поселення до віддалених районів СССР. За відомостями з різних джерел, під час тих масових репресій з західніх земель України вивезено на спецпоселення 20 % складу населення. Вироки ухвалювали та виконували органи НКВД на місцях. Частину українського населення в ті часи заслано і до концтаборів.

Як стало відомо з таємної промови Хрущова на 20 з'їзді компартії СССР з 1956 року, Москва плянувала заслати по війні все українське населення, то є 42 млн. Але, як твердив сам Хрущов, в СССР для того не знайшлося відповідного віддаленого місця. Отже, тільки через брак місця (?) не відбулося запляноване запроторення 42 млн. українського населення, а не через якісь інші причини. Своєю заявою Хрущов ще раз ствердив, що в пляні Москви давно передбачено зліквідувати Україну та винищити її населення поголовно. Після смерти Сталіна перепроваджується це і надалі російсько-окупаційною владою, лише з більш прихованими способами: добровільне переселення через Переселенчі установи СССР; «добровільне» заслання на цілини та перелоги

1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"