Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

лук,- не вагаючись вирішила любонька.- І вінок на голові. Той дикун візьме мене в полон і відведе до табору людожерів.

- Тут ніяких людожерів нема,- пробував Ейб заступитись за острівець Тахуару.

- Є. А людожери надумають принести мене в жертву своїм ідолам і під час цього обряду співатимуть гавайських пісень. Знаєш, таких, як негри співають у ресторані «Парадайз». Але той молодий людожер закохається в мене… - прошепотіла любонька з круглими від захвату очима.- А потім у мене закохається ще один дикун - ну, скажімо, ватажок їхнього племені… а тоді ще один білий…

- Де ж тут візьметься той білий? - задля точності спитав Ейб.

- А він буде їхнім бранцем. Хай то буде знаменитий тенор, що попав до рук дикунам. Це щоб він міг співати в фільмі.

- А як він буде вдягнений?

Розглядаючи пальці на своїх ногах, Лі відповіла:

- Він буде… без нічого, як і людожери.

Містер Ейб покрутив головою:

- Нічого не вийде, любонько. Всі знамениті тенори страшенно гладкі.

- Шкода… - посмутніла любонька.- Ну, хай тоді його грає Фред, а тенор тільки співатиме. Ти ж знаєш, як робляь звук до фільмів.

- Але ж Фреда з’їла акула!

Лі розсердилась:

- Не будь ти таким жахливим реалістом, Ейбе! З тобою зовсім не можна говорити про мистецтво! А ватажок обплів би мене всю низками перлів…

- Де б він їх узяв?

- О, тут повно перлів,- запевнила Лі.- Фред із ревнощів боксував би з ним на скелі над морським прибоєм. Фредів силует на тлі неба був би просто розкішний, правда? Хіба не чудова думка? І обидва вони впали б у море…- Любонька аж засяяла.- Отут і придався б епізод з акулою. От казилась би Джуді, якби Фред грав зі мною в фільмі! А я б одружилася з тим вродливим дикуном.- Злотокоса Лі схопилась.- Ми стояли б отут на березі… на тлі заходу сонця… зовсім голі… І кадр помалу темнішав би.

Лі скинула купальний халат.

- Ну, я йду купатись.

- Ти ж без купальника! - жахнувся Ейб і оглянувся на яхту - чи не дивиться хто звідти, але любонька Лі вже бігла, пританцьовуючи, по піску до лагуни.

«Правду кажучи, в убранні вона краща»,- раптом озвався в юнакові брутально холодний, критичний внутрішній голос. Ейба приголомшило те, що в ньому не спалахнув любовний захват, і він відчув себе майже злочинцем, але… все ж таки коли Лі має на собі сукню й черевички, це… ну, якось гарніше.

«Ти хочеш сказати - пристойніше»,- оборонявся Ейб від того холодного голосу.

«Авжеж, і це. Але й гарніше. І чого вона так чудно ступає ногами? І чого в неї стегна трясуться? Чого се, чого те…»

«Облиш! - охоплений жахом, відбивався Ейб.- Лі - найвродливіша дівчина в світі! Я її нестямно кохаю…»

«І коли вона зовсім гола?» - спитав холодний і критичний голос.

Ейб відвернувся й задивився на яхту в лагуні. Яка вона гарна, яка бездоганна кожна лінія її бортів! Шкода, що Фреда тут нема. З Фредом можна б поговорити про, те, яка прекрасна яхта.

Любонька тим часом уже стояла по коліна в воді, простягала руки до сонця над обрієм і співала. «Сто чортів, купайся вже!» - роздратовано подумав Ейб. А все ж таки як гарно було дивитись, коли вона лежала скрутившись калачиком, укутана в халат, із заплющеними очима. Любонька Лі… Ейб, розчулено зітхнувши, поцілував рукав купального халата. Авжеж, він її нестямно кохає. До болю.

Раптом з лагуни долетів пронизливий вереск. Ейб звівся на коліно, щоб видніше було. Любонька Лі вищала, розмахувала руками й прожогом бігла по воді до берега, спотикаючись і збиваючи хмари бризок. Ейб зірвався на ноги й кинувся до неї.

- Що там, Лі?!

«Диви, як чудно вона біжить,- нашіптував йому холодний і критичний голос.- Як дригає ногами. Як розмахує руками. Що тут гарного? Та ще й кудкудаче, ніби курка. Атож, кудкудаче».

- Що сталося, Лі? - крикнув Ейб і кинувся її рятувати.

- Ейбе, Ейбе! - схлипнула любонька Лі і вже - гуп! - повисає на ньому, мокра й холодна.- Ейбе, там якийсь звір!

- Та нічого там нема,- заспокоює її Ейб.- Хіба що яка-небудь рибина.

- Ой, у нього така страшнюча голова! - скиглить любонька й тицьнула мокрим носом Ейбові в груди.

Ейб хоче по-батьківському поплескати її по плечу, але ж по мокрому тілу долоня ляскатиме занадто гучно.

- Ну, ну, годі,- бурчить він.- Подивись, там уже нічого нема.

Лі озирнулась на лагуну.

- Ой, як страшно було,- прошепотіла вона - і враз заскімлила знову: - Он!.. Он!.. Бачиш?

До берега помалу пливла чорна голова, то роззявляючи, то стуляючи пащу. Любонька Лі істерично вереснула й стрімголов кинулась тікати геть від води.

Ейб не знав, що йому робити. Бігти за Лі, щоб їй не було страшно самій? Чи лишитися тут, щоб показати, що він не боїться цього звіра? Звичайно, перемогла друга думка: він ступив ще ближче до лагуни, навіть забрів по кісточки у воду і, стиснувши кулаки, втупився звірові в очі. Чорна голова спинилась на місці, якось чудно захилиталась і сказала:

- Ц-ц-ц.

Ейбові було трохи моторошно, але ж не міг він показати цього!

- Що таке? - грізно відказав він, звертаючись до тієї голови.

- Ц-ц-ц,- знову зацмокала вона.

- Ейбе, Ейбе, Ей-бе! - верещить любонька Лі.

- Вже йду! - кричить Ейб і помалу (хай не думають!) відступає до дівчини. Раз навіть зупиняється й суворо озирається на море.

На березі, там, де хвилі вимальовують на піску своє вічне й нетривке мереживо, стоїть на задніх лапах якась темна тварина з круглою головою й вихиляється тулубом. Ейб застиг на місці, серце в нього калатає.

- Ц-ц-ц,- цмокала тварина.

- Ей-бе! - волає напівзомліла любонька.

Ейб відступає крок за кроком, не спускаючи з очей тварини. Вона не рухається, тільки обертає вслід за ним голову.

Нарешті Ейб опинився біля своєї любоньки, що лежить долілиць і голосно схлипує