Читати книгу - "Поеми, Леся Українка"

звірі слухають її,

і навіть хижаки стануть покірні.

Скажи, то правда?

 

Орфей

 

Я не знаю, брате.

 

Зет

 

Як? Значить, брешуть?

 

Орфей

 

І того не знаю.

 

Зет

 

Та що ж ти, збувся пам’яті?

 

Орфей

 

Я збувся

себе самого.

 

Зет

(тихо до Амфіона)

 

Що се він говорить?

 

Амфіон

(уважно глянувши на Орфея)

 

Він утомився.

 

(До Орфея.)

 

Слухай, друже милий. Ти б

відпочив.

 

Зет

 

Та й справді. Заспівав би,

а ми послухали б отак між ділом.

Коли вже звірі, й тії прислухались,

а ми ж таки ще люди.

 

Орфей

 

Справді? Ще?

І я людина?

 

Зет

 

Нащо ти питаєш?

 

Орфей

 

Бо я гадав, що я вже став клевцем

чи долотом, аж я ще все людина…

Принаймні ти се кажеш. Може, й правда…

Так, правда, я живий, бо чую біль.

 

Зет

 

Ніколи я не можу розібрати,

чи ти жартуєш просто, чи сумуєш,

чи з мене насміхаєшся.

 

Орфей

 

Ні, брате,

коли я й насміхаюсь, то не з тебе.

 

Зет

 

А з кого ж?

 

Орфей

 

З себе чи з своєї долі.

 

Зет

(поважно)

 

Ні, з долі глузувати не годиться -

вона богиня.

 

Який час працюють мовчки. Зет приносить нову брилу і знов розбиває її.

 

Зет

 

Шкода, що не маєш

охоти до співання. Я гадав:

коли вже звірі… може б, і каміння

послухало тебе.

 

Амфіон

 

Ти, Зете, часом

говориш без ладу: ну, що се значить:

«послухало б каміння»?

 

Зет

 

Ніби… теє…

чи не зложилось би воно само

як слід у мури?

 

Амфіон сміється.

 

Ну, от ти смієшся!

А що, коли то правда все - про звірів?

Орфею, правда? Я по очах бачу,

що він соромиться мені признатись,

щоб потім я не продражнив хвальком.

 

Амфіон

 

Про звірів можна ще сяк-так повірить,

бо то живі створіння, мають серце,

коли не душу, але щоб каміння,

безживне, мертве…

 

Зет

 

Хто тобі сказав,

що се каміння мертве? Таж каміння -

то кості матері-землі. Удар же

себе по кістці - як ще заболить!

Адже Орфей сказав - Орфей же мудрий,-

якщо болить, то значить, що живе.

 

Амфіон

(з добродушною насмішкою)

 

Мудріший ти, як бачу, й від Орфея!

 

Зет

(ображено)

 

Гляди, коли б тебе не переважив.

 

(Іде до скелі по нову брилу.)

 

Амфіон

(до Орфея)

 

А справді, чом тобі не заспівати?

Хоч дива я не жду від того співу,

бо я не Зет, щоб вірити в казки,

а все-таки дає розвагу пісня,

скоріше час минає.

 

Орфей

(з жахом)

 

Ти б хотів,

щоб час летів над нами ще скоріше?

Я з жахом чую, як шумлять в просторі

його вітряні крила… Ох, як мчить!

Ой, хутко знову прийде ніч злодійна!

Нам, дітям світла, зір з очей украде

і ворогів з собою приведе,

своїх дітей з совиними очима,

покривши їх щитом своїм. І знову

на місто безборонне вдарить ворог,

оберне підмурівок у руїну

і пусткою наповнить наші храми.

 

Амфіон

 

Тепера літо, дні настали довгі,

ми, може, встигнемо сей раз до ночі

прогалини найдовші замостити.

Тоді ти зійдеш он туди на гору

і пустиш голос Панової флейти,

і зійдуться до нас тоді всі люди,

поставлять варту і вогні запалять,

за мурами поставлять оборону…

 

Орфей

 

А де ж вони тепер? Вони розбіглись,

як вівці по шурхах незаходимих,

покинули нас трьох тут будувати

для їх твердиню, а для нас могилу.

 

Амфіон

 

Бо до такого, брате, мурування,

як ми оце розпочали, не досить

звичайних людських сил. Се ж і не дивно,

що рід героїв нечисленний в світі,-

богам було б інакше небезпечно.

А тут потрібна сила героїчна,

от і прийшлося будувать нам трьом.

 

Зет

 

Ех, якби нас було хоч би чотири!

Ні, треба вісім, щоб було дві зміни,-

вже б якось ми се місто встерегли,

по чотирьох кутках на варту ставши!

 

Амфіон

 

Як буде мур готовий, прийдуть люде

і докінчать хати, палати й храми,

під захистом тривким їх праця буде

тривка й доладна. Ти тоді не будеш

рівнять їх до овечої отари,-

то буде впорядкована громада,

народ не гірший від своїх сусідів.

Побачиш!

 

Орфей

 

Я побачу? Горе! Горе!

Мені здається, ніч оця зав’яже

мені навіки очі платом чорним.

Коли б ти знав, як сей каміння блиск

мені вражає очі! Все червоне

передо мною…

 

Зет

(надходить з брилою. Видно, втома починає і його змагати)

 

Ти того не бійся.

То так від спеки. Се й мені буває.

Роса прохолодить. Уже недовго.

Вже хутко вечір. Сонце вже на схилку.

 

Орфей