Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

моє сімдесятиліття 4 червня 1937 року. У моїй пам’яті із вдячністю зберігається чимало свідчень щирого порозуміння, довіри й відданості, які оприявнилися на вшануваннях і урочистостях з нагоди того дня. Тут буде досить відтворити головний зміст промови, яку виголосив на одному з тих заходів колишній прем’єр-міністр, професор Ківімякі:

З Вашого дозволу я наважуся наприкінці ювілейних урочистостей додатково до затвердженої програми публічно висловити Вам подяку за ще одне завдання, яке, можливо, лише так буде вписано й до літописів. Я маю на увазі завдання, яке Ви, пане фельдмаршале, останніми роками виконували, зміцнюючи зовнішню безпеку фінляндської країни й народу. Я кажу не про Вашу працю на посаді голови Ради оборони, хоча й вона була надзвичайно цінною — про це свідчать і документи — а про працю, про яку широка публіка може лише здогадуватися і до якої Вас покликало почуття обов’язку, коли країна у вирі світової політики знову опинялася в скрутному становищі. Ви, пане фельдмаршале, помітили це ще на початках, і тепер це загальновідомо: коли з’ясувалося, що Ліга Націй, якій Фінляндія звірила свою долю, є слабким захистом, фінляндські позиції в міжнародних стосунках неабияк послабшали. Оборонне відомство країни, покладаючись на Лігу Націй, лишилося невпорядкованим, а її зовнішня політика не мала зв’язків, які зміцнювали б країну.

Потрібні були рішучі дії, аби захистити державний корабель і встановити правильні навігаційні знаки. Довелося долати важкі упередження, змагатися з укоріненими хибними уявленнями й роз’яснювати нетямущим оборонно-політичні позиції нашої країни у новий період світової політики. І нехай це пролунає публічно: без величі Вашої персони, пане фельдмаршале, і без Вашої самовідданості, без Вашої готовості активно діяти в багатьох ситуаціях, не шкодуючи часу й зусиль, на шляху здолання труднощів було б багато перешкод. Реалізація програми основних закупівель, вгамовування націоналізму й нова, цілеспрямована орієнтація зовнішньої політики із численними практичними висновками, які з неї випливали, відбулися завдяки Вашому сприянню, яке Ви вважали конче потрібним. У підсумку можна сказати, що Ви брали участь у закладенні нових підвалин, на яких країна може знову дихати вільніше, ніж це було лише кілька років до того.

У мирних справах теж потрібна твердість. І твердість знадобилася Вам, пане фельдмаршале, щоб продемонструвати в різних царинах, що саме є конче потрібним. Долею тих, хто має відвагу вгамовувати розпалені пристрасті, зазвичай є розпинання на хресті. Це не стало, та й не могло стати Вашою долею, пане фельдмаршале — так міцно Ви вросли в серце фінляндського народу, такою великою є довіра до Вашого слова. Хоч би яким великим було те, у чому Ви брали участь, такою само великою була й скромність, з якою Ви це робили. Ви не шукали жодної слави, мало не за руку ведучи багатьох, хто мав що сказати щодо ситуації в країні, і дотепер Вам за цю, як і за іншу працю, не дісталося навіть публічного визнання. Але публіка, яка тут присутня, і фінляндський народ, на благо якого виконано працю, зберігатиме в серці всі ці діяння. Він бачить у них чергове свідчення величі того чоловіка, який колись привів країну до свободи і який не міг і не може байдуже дивитися, як тій свободі знову може загрожувати небезпека.

Висловлюючи подяку за виявлені мені доброзичливість і шану в день 70-річного ювілею, я мав привід перш за все звернутися до президента республіки, парламенту й уряду, а також до представників дипломатичного корпусу і моїх шведських і німецьких побратимів у війні 1918 року, до давніх бойових товаришів із часів визвольних змагань, а ще до нових поколінь вояків, які виросли по тому. Привітання дітей та молоді потішило й зворушило моє серце, а крім того навернуло на думку, яке значення для майбутнього батьківщини має праця на благо молодого покоління. Мої емоції оприявнилися в таких словах:

Те, що мені судилося ще на схилку віку, після сповненого подій солдатського життя на чужині докласти сил до служіння Вітчизні на вершині піраміди, утвореної нашим оборонним відомством, — це достоту щастя, що його може оцінити такий старий солдат, як я. Річ не в тому, що солдатська професія, даючи змогу здобути військову славу, приваблює того, хто бачив, як жахи війни прокочуються багатьма країнами і врешті його власною. А в тому, що боронити рідний край — це найвищий обов’язок й найбільша честь, які можуть судитися людині. Ми, солдати, добре знаємо, що слава за виконане завдання належить однаковою мірою кожному, хто виконав свій обов’язок. А тому щедре визнання, яке мені дісталося, так само належить багатьом тим, хто допомагав мені у щоденних справах.

Захищені миром, ми маємо творити єдність, щоб нація, згуртувавши лави, могла витримати випробування, покладені розумом, вищим від нашого, на плечі народу, який хоче довго жити на землі. Якщо ми перебуваємо в різних таборах, кожен мусить піти назустріч одне одному. Я певен, що всі вольові люди, які тут зібралися, — хоч би як різнилися їхні поля діяльності — врешті-решт прагнуть об’єднатися з однаковою метою: добробут народу, безпека й слава держави.

Якби я від себе міг цього дня щось подарувати співвітчизникам, я подарував би ось що: єдність, взаємну довіру та втіху.

Відділ військової економіки вивчав ситуацію, і наприкінці 1937 року з'явилася змога зробити загальний огляд, базований на реаліях, і створити остаточну програму основних закупівель. Вона поділялася на дві частини, одна з яких охоплювала зброю і спорядження, а друга — промислову продукцію, машини, сировину, напівфабрикати, будівлі, фортифікаційні споруди, склади матеріально-технічних засобів і пального тощо. Рада оборони неодноразово обговорювала детальні розрахунки, наведені у програмі. Коли було визначено загальну потребу, уряд призначив комітет, якому доручив оцінити план оборонного відомства, зважаючи на економічний потенціал країни. Цього разу знов довелося торгуватися стосовно вимог, а тому було зроблено зменшений розрахунок матеріальних засобів, який мав стати основою для діяльності комітету. Це, звичайно, означало чималі обмеження, які напевно позначилися б на боєздатності війська.

Запропонована комітетом загальна сума зросла до 2911 мільйонів марок. Меморандум було подано урядові 17 лютого 1938 ро­ку, але минуло три дорогоцінних місяці, доки закінчився розгляд відповідного урядового законопроекту. 20 травня парламент ухвалив закон, який зафіксував остаточну суму — 2710 мільйонів марок. Реалізація програми мала відбуватися поступово впродовж 7 років, а отже, її повне завершення було заплановано на 1944 рік.

Пропозиція Ради оборони потрапила до 5-річної програми після того, як виявилося, що конче треба пом’якшити первинні вимоги щодо коротшого терміну її реалізації. Нам не лишалося нічого іншого, як констатувати, що найкращим з