Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не підходь,— гаркнув Рут.— Не підходь. Це спусковий механізм.
Холлі зупинилася і у відчаї ударила кулаком повітря. Рут має рацію. Вона вже чула про спускові механізми наближення. Гноми використовують їх у шахтах. Закладають у тунель вибухівку, активують спусковий механізм і кидають із небезпечної відстані камінь.
На екрані знову з’явилося обличчя Опал.
— Послухайся Джуліуса, капітане Шорт,— порадила піксі.— Саме зараз варто бути дуже обережними. Твій командир має слушність: сигнал, який ти чуєш,— дійсно спусковий механізм. Підійдеш заблизько, і його рознесе на шматки вибуховим гелем, що міститься всередині металевої коробки.
— Припини читати лекції та скажи, що тобі потрібно,— рикнув Рут.
— Ну ж бо, командире! Терпіння. Твоїм хвилюванням скоро край. Власне, вони вже скінчилися, тож чому б тобі просто не почекати, доки сплинуть твої останні секунди?
Холлі обійшла командира, намагаючись не прискорювати пікання таймера, стала спиною до шахти.
— Вихід існує, командире,— сказала вона.— Мені просто потрібно подумати. Хвилину, щоб усе обміркувати.
— Дозволь мені допомогти усе обміркувати,— глузливо сказала Кобой, і лють спотворила її дитяче личко.— Твої приятелі зараз намагаються пробитися сюди з допомогою лазерів, але, звісно, вони не встигнуть. І б’юся об заклад, що мій старий однокашник Фоулі прилип до відеоекрана. Що ж він там бачить? Бачить свою приятельку Холлі Шорт, яка наставила пістолета на свого командира. Навіщо вона це зробила?
— Фоулі про все здогадається,— сказав Рут. — Він уже тебе перемагав.
Опал зміцнила хватку опто-кабелів, змусивши командира впасти на коліна.
— Може, і здогадається. Якщо матиме час. Але вам не пощастило, час майже вийшов.
На Рутових грудях засвітилися цифри. Усього дві.
Шість і нуль. Шістдесят секунд.
— Одна хвилина життя, командире. Як почуваєшся?
Цифри ожили.
Цокання, пікання і знущання Опал впивалися в мозок Холлі.
— Вимкни, Кобой. Вимкни або, присягаюся, я...
Опал розреготалася. Регіт луною прокотився по тунелю, немов звідти неслося скреготіння гарпій.
— А то що? Що саме ти зробиш? Помреш поруч із командиром?
Знову хруст. Іще кілька ребер зламалося. Блакитні іскорки закрутилися по тілу Рута, немов зірки в урагані.
— Іди,— прогарчав він.— Холлі, я наказую тобі покинути мене.
— З усією до вас повагою, командире,— не можу. Це іще не кінець.
— Сорок вісім,— радісно проспівала Опал.— Сорок сім.
— Холлі! Іди!
— Я б послухалася на твоєму місці,— сказала Кобой.— На кону інші життя. Рут уже мертвий, чому б не врятувати того, кого ще можна?
Холлі застогнала. Ще одне невідоме у такому складному рівнянні.
— Кого я можу врятувати? Хто в небезпеці?
— Ніхто, хто є дійсно важливим. Так, двійко Людей Бруду.
«Звісно,— подумала Холлі.— Артеміс і Батлер. Іще двоє, які перешкодили планам Кобой».
— Що ти наробила, Опал? — вигукнула Холлі, намагаючись перекричати цокотіння спускового механізму і завивання вітру.
Кобой надула губки, немов дитина, яка завинила.
— Боюся, через мене твої друзі-люди вскочили в халепу. Саме зараз вони крадуть пакуночок із «Міжнародного банку» в Мюнхені. Такий собі невеличкий подаруночок від мене. Якщо юний Фаул такий розумний, яким усі його вважають, пакунка він не відкриє, аж допоки не дістанеться свого номера в готелі «Кронскі». Там він перевірить, чи немає ще яких пасток. І тут спрацює біобомба, і «бай-бай, надокучливі люди». Можеш лишатися тут, щоб потім усе пояснити. Гадаю, за кілька годин зможеш виправдатися перед трибуналом. Або можеш урятувати друзів.
У Холлі голова пішла обертом. Командир, Артеміс, Батлер. Усі от-от загинуть. Як вона може врятувати всіх? Виходу немає.
— Я полюватиму на тебе, Кобой. Де б ти не була, ніде на цій планеті ти не будеш у безпеці.
— Скільки отрути! А якщо я дам тобі підказку? Маленький шанс виграти?
Рут стояв навколішках, із куточка рота точилася кров. Блакитні іскорки зникли — його магія скінчилася.
— Це пастка,— видихнув він, морщачись від кожного складу.— Не дозволь надурити себе ще раз.
— Тридцять,— сказала Кобой.— Двадцять дев’ять.
Шолом раптом став затісний.
— Гаразд, гаразд, Кобой. Кажи швидко. Як можна врятувати командира?
Опал театрально повільно набрала повітря.
— На приладі. Там така мила плямочка. Два сантиметри діаметром. Червона точка під екраном. Якщо вдарити туди з боку спускового механізму, можна перевантажити систему. Якщо схибиш хоч на волосинку, вибухне гель. Шанс дуже малий, але й він більше, ніж той, що ти мені лишила, Холлі Шорт.
Холлі стиснула зуби.
— Ти брешеш. Навіщо тобі давати мені шанс?
— Не стріляй,— напрочуд спокійно сказав Рут.— Просто іди звідси. Врятуй Артеміса. Це останній мій наказ тобі, капітане. Навіть не думай його ігнорувати.
Але Холлі немов опинилася під товщею води. Усе навколо уповільнилося і наче розтеклося.
— Я не маю вибору, Джуліусе.
Рут спохмурнів.
— Не називай мене Джуліусом! Ти завжди так робиш, коли хочеш зробити по-своєму. Врятуй, Артеміса, Холлі. Врятуй його!
Холлі примружила одне око, прицілилася. Лазерний приціл був не таким точним. Вона і без нього впорається.
— Артеміса я врятую потім,— сказала вона.
Після зробила глибокий вдих, затримала повітря і натиснула на курок.
Холлі влучила в червону пляму. Вона точно це знала. Заряд розподілився по приладу, на металевій поверхні немов вогонь спалахнув.
— Я влучила,— крикнула вона зображенню Опал.— Я влучила в червону точку.
Кобой знизала плечима.
— Не знаю. Мабуть, таки на соту долю міліметра схибила. Не пощастило. Я була щирою.
— Ні! — скрикнула Холлі.
Спусковий механізм на Рутових грудях зацокав скоріше, замерехтіли цифри. Лишилося кілька секунд.
Командир підвівся, підняв візор шолома. Очі в нього були спокійними і безстрашними. Він з ніжністю посміхнувся Холлі. І в тій посмішці не було ніякого звинувачення. У нього навіть щоки не почервоніли.
— Будь щасливою,— сказав він, і в центрі грудей у нього спалахнуло помаранчеве полум’я.
Вибух усмоктав повітря із тунелю, вимагаючи кисню. Різнокольорові пасма вогню зметнулися вгору, немов пір’я птахів під час бійки. Ударною хвилею Холлі відкинуло до стіни. В костюмі полопалися волокна, перевантажені високою температурою і тиском. Циліндрична камера на шоломі вискочила зі свого пазу і покотилася до Е37.
Холлі теж потягнуло в тунель, кидаючи в різні боки, немов гілочку на вітрі. Щойно пролунав вибух, у навушниках автоматично відчинилися захисні глушники звуків. Командир зник у полум’яній кулі. Його більш нема, жодних сумнів. Навіть магія йому б не допомогла. Буває
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер», після закриття браузера.