Читати книгу - "Як писали класики: поради, перевірені часом, Ростислав Семків"

свобода стане рабством, мир потребуватиме війни, а незнання оголосять силою. Бомба не знищить людство — людство саме знищить людське у собі, зі страху перед бомбою. З таким баченням Орвелл сідає писати свій останній і найбільш промовистий текст.

Ще з дитинства, цькований та гнаний однокласниками як чужий — прибулець з Індії, ще малим хлопчиком Ерік Артур (востаннє) навчився свої травми та слабкості перетворювати на імпульси, що спонукали йти далі. Не забувайте мрії своєї молодості, писав потім Орвелл, вони наївні, але в них енергія руху. Якщо мрією було довести своїм дитячим гонителям, що він кращий за них, бо він писатиме, то вже дорослим письменник бачить значно глибше: він перепускає крізь себе неспокій та травму цілого людства і його фінальний текст вибухає в нашій свідомості із силою багатьох мегатонн.

Як придумати Марс?

Основні дати з життя Рея Бредбері

1920 — народився у Вокіґені (Іллінойс)

1950 — друкує перший широко відомий твір «Марсіанські хроніки»

1953 — з’являється друком антиутопія «451° по Фаренгейту»

2004 — отримує Пулітцерівську премію

2012 — помирає в Лос-Анджелесі у віці 91-го року

Щасливий фантаст

Рей Дуґлас Бредбері не мав вищої освіти, проте мав шалене бажання писати. Неодноразово у своїх інтерв’ю та есеях він згадує, як у віці 12-ти років йому пообіцяв безсмертя мандрівний ілюзіоніст. Простягнув до малого руку й звідти вдарив розряд електрики, а тоді промовив: «Живи вічно!». З того часу малий Рей твердо знав, що буде безсмертним, і вирішив, що найкращий шлях до цього — література. Жити у своїх персонажах, повертатися до читачів у їхніх історіях — чи може бути певніший спосіб, аби тебе пам’ятали? Задумане йому, як бачимо, вдалося.

Біографія Бредбері не надто багата на події. У нього дуже рано з’являється усвідомлення власної мети, але засобів для її здійснення — мізер. У важкі роки Депресії, а саме в 1934 році, родина перебирається у Лос-Анджелес і після школи у нього нема можливості вчитися далі — хіба що заробляти, продаючи на вулицях газети.

Проте мету вже означено і Бредбері як справжній американець, self-made man, береться виліпити з себе письменника самотужки. Для цього він робить дві речі: починає писати оповідання, методично бомбардуючи ними редакції літературних журналів, і не менш методично відвідувати бібліотеки — по три дні на тиждень. І так майже все життя. «Я закінчив бібліотеку», — потім говоритиме він про свою освіту.

Бредбері від початку схиблений на фантастиці. Жуль Верн, Френк Баум та Едґар Райс Берровз стають його улюбленими авторами. В останнього вабить не тільки Тарзан, а й твори про далекі космічні подорожі та, зокрема, про Марс (якщо ви бачили фільм про Джона Картера, то це первісно персонаж Берровза). Штурм літературних журналів та видавництв триває усі 40-ві. У 1947 році з’являється перша збірка його оповідань «Темний карнавал», проте розголосу вона не набуває. Тоді ж Бредбері одружується з Мерґеріт Макклур, з якою живе потім усе життя й народжує чотирьох дочок. Мерґеріт працює консультантом у книжковому магазині й сяк-так забезпечує сім’ю. Рей пише.

Якщо почитати про цей період біографії великого фантаста, матимемо одностайну й потверджену самим Бредбері жалісливу історію про голодні роки. Може, воно так і було, але хтозна. Адже батько Мерґеріт мав у Лос-Анджелесі цілу мережу ресторанів й сумнівно, щоб залишив свою єдину доньку без підтримки, навіть якщо вона назвала обранцем не до кінця зрозумілого фанатика популярної літератури. У будь-якому випадку, Мерґеріт дбає про харч і побут, проте обставини спонукають до дій і самого письменника. Виглядає закономірно: у 1949 році Бредбері з намови своїх друзів їде в Нью-Йорк шукати видавця. І це якраз тоді, коли дізнається, що невдовзі стане батьком. На той час усі оповідання, що мають скласти геніальні «Марсіанські хроніки», уже написані, проте Бредбері не мислить їх як роман, а видавців цікавлять саме романи. Вихід простий і на нього вказує письменникові перший видавець й однофамілець Волтер Бредбері: треба просто об’єднати оповідання. На це автор має добу. Наступного дня, коли справу зроблено, видавництво підписує з письменником одразу два контракти. Справа у тому, що в Бредбері на той час уже дуже багато оповідань: за 40-ві роки він написав (увага!) 3.000.000 слів, тобто більш як 10.000 сторінок. (Чи хтось іще має питання, як досягти успіху в літературі?)

Другий роман також складено із частинок — так, окрім «Марсіанських хронік», з’являється «Ілюстрована людина». Обидва тексти пізніше друкують окремими книгами або «вроздріб», а сам Бредбері повертається через континент переможцем: у його кишені лежать два чеки по 1.500 доларів, чого вистачить на наступні три (!) роки роботи. За цей час напишеться «451° за Фаренгейтом», але про це згодом. Упродовж 50-х народжуються всі чотири доньки письменника й це найплідніший період його творчості, коли виходять друком усі основні шедеври Бредбері. Кумедно думати, що друге залежало від першого, проте факти якісь більш промовисті. Рей працює.

Окрилений першим значним успіхом Бредбері кидається писати із подвійною силою, але йому ще й щастить. Після виходу «Марсіанських хронік» зовсім випадково він мало не силою вручає примірник уже відомому на той час письменникові Крістоферу Ішер-вуду, який разом із кількома іншими британськими авторами під час війни опиняється в Каліфорнії. Бредбері згадує, що Ішервуд узяв примірник украй неохоче, проте зателефонував через три дні й висловив своє захоплення романом. А потім написав схвальний відгук про книжку для журналу «Tomor-row», також передав «Марсіанські хроніки» на рецензію впливовому критику й філософу Джеральду Ґерду. Той, як то пристало британцям, запросив Бредбері на чай, де познайомив його з Олдосом Хакслі… Так Рея помітили та прийняли ще й серйозні літературні хлопці.

Час, коли письменникові платили 20 доларів за оповідання минув. До того ж, Бредбері винайшов стовідсотковий спосіб працювати продуктивно. Він пише оповідання за оповіданням, а продає їх, об’єднавши в «роман». Пізніше для цього навіть придумають окремий термін — fix-up novel, що можна приблизно перекласти як скомпонований роман. Далі у тій же манері з’являться «Кульбабове вино» (1957), «Зелені тіні, білий кит» (1992), «Повсталі з праху» (2001). Справжні «повнометражні» романи побачать світ значно пізніше