Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

ріки інформації та пам’яті пращурів в кожну з наших клітин? Якщо ми зауважимо, що в нашому тілі існує близько ста мільярдів клітин, що воно на сімдесят відсотків складається з води і що звук поширюється у воді вп’ятеро повільніше, ніж у повітрі, ми отримаємо деяку уяву про те, що відбувається в наших тілах в процесі спілкування.

Нещодавні відкриття лікаря Масару Емото в Японії довели нам, що наші думки та почуття можуть змінити молекулярну структуру води і навіть її вібраційне поле, а це допомагає нам зрозуміти, наскільки близько люди пов’язані зі Всесвітом.

У цьому і полягає відповідь, як майя могли поєднуватися зі Всесвітом без комп’ютерів, мобільних телефонів чи інших технологічних засобів. Можливо, в той час, в ті зіркові ночі, за якими вони спостерігали так уважно, в повній тиші, вони відкрили для себе, що мелодія та математика, як про це казав Енштейн — ключ, який відкриває інформацію усього Всесвіту.

Тиша лякає нові покоління, які живуть у великих містах. Перерва в подачі електроенергії може призвести в них до панічних атак або синдрому стриманості. Вони не уявляють своє життя без комп’ютера або телефона в руці. Обмеження чутливості, які накладає людське тіло, посилюється.

Ми живемо в найкращій момент в сфері комунікацій і парадоксально — в найгірший для спілкування між людьми. З одного боку, ми страждаємо від руйнівних ефектів, спровокованих відсутністю планетарного мислення, а з іншого маємо соціальну мобілізацію за сприяння Твітера, яка допомагає суспільству реагувати негайно та об’єднано.

На жаль, серед такої кількості електронної пошти, яка пересилається мережею, такої кількості текстових повідомлень ми плутаємо слова, шепіт та тишу. Ми вперто продовжуємо бачити себе, як втомлених людей, яким потрібні прилади, щоб спілкуватися один з одним, збільшуючи таким чином нашу відчуженість одне від одного в часі та просторі. Ми забуваємо, як спілкуватися із Всесвітом, частиною якого ми є. Ми більше не пам’ятаємо часу, коли все було єдиним, і ми всі були єдиними. Якщо ми могли б пригадати ритм звукової матриці, яка нас сформувала, могли б побачити більше, ніж бачать наші очі, то зрозуміли б, що складаємо частину єдиного неподільного, єдиного загалу, куди входимо всі ми і де всі ми повністю пов’язані. Ми відчули б, що наше серце б’ється і унісон із серцем Всесвіту.

Нам не потрібні ані комп’ютери, ані мобільні телефони. Ми всередині самих себе маємо всі необхідні елементи, для того, аби не було перерви у вічному плині інформації, яка рухається між клітинами, між зірками, між галактиками. Ми є створіннями з вібруючої енергії, яка звучить та співає з усім Всесвітом.

Ви не вважаєте, що було б чудово зуміти поєднати своє серце із серцем Всесвіту і отримати всю інформацію, яка нам потрібна, безкоштовно? Що було б геніально, якби технології, замість того, аби щоразу робити нас більш залежними, перетворювали б нас на живі iPad, на потужні сателітні антени, які поширюють безперервний та пульсуючий спів, на комп’ютерні диски, де ніколи не зникають зображення, на iPod із необмеженою кількістю гігабайтів, де звучить уся музика, яка тільки існує, як на землі, так і у небесних сферах? Чи не чудово було б залишити осторонь наш стан компульсивних споживачів нових технологій та повернутися до думок, світла, пам’яті всього Всесвіту?

Останні президентські вибори в моїй любій Мексиці примусили мене глибоко замислитися над цією темою. Іноді ми вважаємо, що те, що ми думаємо, відчуваємо, за чим тужимо, про що мріємо, може зникнути за одну ніч, не залишивши жодного сліду, що смерть покінчує з усім. Ми ігноруємо те, що людський досвід, виходячи з нашого розуму, із нашого серця, поширюється космосом і стає частиною колективної інформації; в ній виникають гени інформації, яку ми соціально поділяємо.

Кажуть, коли хтось народжується, то синтонізується з тим, що Руперт Шелдрейк називає полями морфогенетичного резонансу, і тієї миті набуває колективної інформації. Ось чому дітям нашого часу з раннього віку так легко зрозуміти комп’ютерні технології та мобільні телефони — бо все це уже функціонувало в момент їхнього народження. Моєму ж поколінню набагато важче користуватися складними пристроями, а в моєму випадку навіть автовідповідачем!

Важливо усвідомити, що пам’ять залишається і буде діяти на краще чи на гірше в нових поколіннях. Як ми вже говорили, пам’ять — це не локальне явище. Існує відомий експеримент із сотнею мавп, проведений на Кошимі, острові в Тихому океані. 1952 року група науковців почала давати солодку картоплю мавпам, які жили на острові. Її клали на пісок і звідти її брали мавпи. Мавпам подобався смак солодкої картоплі, але не подобався смак піску. Одна мавпа зі зграї проявила ініціативу та вимила солодку картоплю у воді, перш ніж з’їсти. Її мама та друзі почали її імітувати. Потроху практика поширилася на переважну більшість зграї. Безумовно, деякі мавпи продовжували їсти свою картоплю з піском. Цікаво, що після того, як дев’яносто дев’ять мавп адаптували нову техніку харчування, відбулися зміни і з сотою мавпою, і вся зграя почала мити солодку картоплю у воді. Науковці здивувалися, побачивши, що звичка мити солодку картоплю не лише укорінилася на острові Кошима, але й перетнула море, і мавпи, які жили на інших островах, також почали мити свою картоплю без попереднього навчання та моделей для імітації. За допомогою цього експерименту науковці визначили: якщо певна критична кількість, не обов’язково число сто, повторить певну інформацію, виникає колективна свідомість, яка виходить за межі однієї свідомості та стає частиною поля морфічного резонансу.

Останнім часом в Мексиці молоді люди з Ібероамериканського Інституту почали соціальний рух, як відповідь на спробу висунути Енріке Пеня Ніето кандидатом у президенти Республіки. Деякі з цих молодих людей, які утворили рух «Я 132», народилися після землетрусу, що стався в місті Мехіко 1985 року, і успадкували свідомість, що організоване громадське суспільство — саме те, що може вирішити проблеми, котрі виникли, коли було зруйновано стільки будинків, а уряд не реагував адекватно. І зреагувати мали саме вони, люди на вулиці, котрі зорганізувалися, як могутня сила. Інша молодь народилася після виборчої фальсифікації 1988 року і з першим подихом синтонізувалася з хвилею фрустрації, яку відчуло тоді багато людей через нав’язування кандидата, що був живою репрезентацією старого диктаторського режиму. В атмосфері, яка дихала автентичним бажанням змін, ці новонароджені вдихали це бажання та залишали в найбільш чутливій частині себе. Самі того не знаючи, вони успадкували колективну потребу сформувати нову партію, яка б їх правильно представляла. Багато інших молодих людей народилися після повстання сапатистів 1994