Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

колись полонених од болгар збавив. Преподобний же, милосердний бувши, пішов у землю ізмаїльтян і дійшов до темниці та не тільки того юнака, але й інших, що були з ним у вузах, вивів на свободу, сторожа про те і не довідалася — самі-бо від себе двері святому відчинилися. Коли ж були в дорозі, йдучи до Грецької землі, напало на них безліч псів лютих, то святий уразив їх сліпотою, і пройшли поміж них без шкоди.

У тій горі, в якій преподобний постив, був неподалік один інок, на ім'я Єпифаній, славний у подвигах. Його диявол підняв на заздрість, і повстав ворожнечою Єпифаній на блаженного Йоаникія, заздрячи йому на ліпшу славу, якою посеред людей прославив його Бог, сказавши: "Прославляю тих, хто прославляє Мене". Від заздрості-бо Єпифаній намислив погубити неповинного й чистого серцем Йоаникія і запалив гору, щоб Йоаникій від тієї пожежі згорів із келією своєю, бо та гора вельми хмизна й горіла, як піч, але Бог, котрий урятував з вогню юнаків у Вавилоні, той і угодника свого, блаженного Йоаникія, зберіг неопалимого. Побачивши злобу ворога свого, блаженний не прогнівався на нього ані опечалився, але, бажаючи добрим перемогти лихе і незлоб'ям ворожнечу зруйнувати, прийшов до Єпифанія зі смиренням, запитуючи про причину гніву і прощення просячи. Він-бо від ярості палицею, що мала на кінці гостре залізо, ударив святого в живота, бажаючи пробити його. Господь же, котрий не зоставляє жезла грішників над долею праведних, неушкодженим святого зберіг од того удару — і це була та спокуса на блаженного, що її прорекли два раніше згадані пустельники, що дали йому левитонар, кажучи: "В кінці життя твого спокуса на тебе найде від заздрості, але хвороба на голову ворога обернеться, ти ж бо зовсім не постраждаєш".

Коли ж досяг глибокої старості преподобний отець наш Йоаникій і вже від численних подвигів і трудів тілом занеміг, прийшов до обителі Антидієвої і там учинив малу келію та й зачинивсь у ній. Коли ж траплялося йому колись із келії вийти, то серед дороги, ходячи, невидимий ставав, сам не бажаючи, щоб хтось його бачив.

На п'яте літо Михаїлового царства той, що серед святих, отець Методій-патріярх провидів блаженний відхід Йоаникієвий до Господа і прийшов до нього із клиром своїм, просячи останнього благословення та молитви. Преподобний же Йоаникій достатньо із святим Методієм побесідував і, навчивши тих, що з ним прийшли, православної віри, пророкував Методію, що він після його смерті, не гаючись, перейде від тимчасового до вічного життя. Тоді учинили молитву і, поцілувавши один одного останнім цілуванням, розлучилися: патріярх повернувся до себе, а преподобний отець залишився у своїй келії, молячись, і до кінця свого готувався. Третього дня після відходу патріяршого преподобний і богоносний отець наш Йоаникій перейшов до Господа, місяця листопада на 4-ий день, проживши всіх літ од народження свого дев'яносто і чотири. На восьмий місяць після смерті його святійший патріярх Методій почив у Господі, червня на чотирнадцятий день. І збулося пророцтво преподобного Йоаникія, що прорік патріярхові: не гаючись, і він після нього від тимчасового на вічне життя перейде. А коли помирав преподобний отець наш Йоаникій, у той час на горі Олімпійській живши, іноки побачили стовпа вогненного, що сходив од землі до неба, перед ним ішли ангели, райські двері відчиняючи і до тамтешніх блаженств виводячи. І від цього пізнали, що преподобний Йоаникій закінчив подвига життя свого і до небесного переходить спокою.

Не тільки за життя свого, але й після смерті багато чудес творив преподобний, бо численні недужі, що торкалися його мощів, діставали здоров'я, багато від лукавих духів збавилися, розслаблені із лож повставали, і хто був якимсь недугом одержимий, як тільки його ковчега торкався, відразу ж здоровий ставав. Так Бог угодника свого у житті та по смерті чудесами прославив; його ж бо святими молитвами нехай явить Господь нам милість Свою і зцілить нас од хвороб наших душевних та тілесних заради слави імені Свого святого. Амінь.

У той-таки день страждання святих мучеників Никандра, єпископа Мирського, та Єрмея, пресвітера

Ці святі, вірою просвічені, на священодійство поставлені були від святого апостола Тита. Навертаючи ж багатьох еллінів од заблуди і до Христа приводячи, схоплені були нечестивими і поставлені комиту Ливанію на муки. Їх-бо довго примушував відректися Христа, а коли не зміг, звелів до швидких коней їх прив'язати і, гонячи коней, волочити рабів Христових. Волочені були довго і обагрили землю кров'ю своєю, ранилася-бо плоть їхня, ударяючись по землі об каміння та дерева, і єство людське мало б з того померти, коли б сам Господь не укріпляв їх у такій муці. По тому ледве живих кинули в темницю і морили голодом та спрагою. Господь-бо їх небесним хлібом живив і зцілював рани їхні. З часом знову на спитування були поведені, а коли не повинувалися мучителевому повелінню, були підвішені на дереві та кігтями залізними шарпані і свічками обпалені. Відтак у вогненну піч кинуті, але неушкоджені пробули: ангел-бо Господній прийшов до них, оросив піч і цілими від вогню їх зберіг. По тому повелів мучитель цвяхи залізні в голову, і в серце, і в черево їхнє загнати. І коли це сталося, викопали їм могилу і, хоча ще дихали вони, вкинули в неї та землею засипали. І так жорстокою та важкою смертю померли — тепер же вічно живуть солодким та веселим життям із Господом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Місяця листопада в 5-ий день

Житіє та страждання святих преподобномучеників Галактіона і Єпистими

Написав чернець Євтоломій.

У місті Ємесійському у Фінікії був чоловік доброродний,славний та багатий, на ймення Клитофон, мав жінку на ймення Левкипія, дочку єпарха Мемнона. Була вона неплідна і через те велику мала скорботу, оскільки докоряв їй чоловік, іноді докуки та биття терпіла від нього через непліддя своє. Були обоє невірні і трималися еллінського нечестя та вельми прихилялися до Артемідиного капища. У той час володів містом такий собі Секунд Сиріянин, котрий був немилостивий та лютий вельми, і на тих, що вірили в Господа нашого Ісуса Христа, поклав посеред міста на пострах християнам всілякі знаряддя смертні, через те багато із вірних, боячись гірких мук, ховалися; інші дерзновенно ісповідали Христа, самі себе віддаючи в мучителеві руки і вмирали в ім'я Господа свого.

Був там один інок на ймення Онуфрій; той, щоб не бути пізнаним, що християнин є, покрив іночий свій образ рубищем жебрачим і, переходячи