Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Руслан Андрійович

Розділ 16 

-Ну, ще цього мені не вистачало. Перестань ревіти! Ненавиджу цього! - я дратуюся. - Ну невже мені немає чим зайнятися? Витрачаю свій час на дурне дівчисько… 

Але її погляд змінює мій настрій, вона наче зрозуміла мене, розгадала мою золоту середину, яку я відчайдушно приховував увесь цей час. 

Вона така справжня і до божевілля гарна. 

- Я тобі не зроблю боляче. - нахиляюся до її обличчя і ніжно цілую в губи. 

- Тобі навіть сподобається. - обіймаю її за талію і веду до своєї спальні. 

-Як ти любиш - ніжно чи грубо? Повільно чи швидко? - труся губами об її щоку. В неї така гладка та ніжна шкіра, що я відчуваю себе занадто грубим для неї. Коли облизую її мочку вуха з неї виривається стогін. Я різко хапаю її за волосся та змушую заглянути мені в очі: 

- В такому стані я уже не зупинюся. Я тебе буду трахати до світанку. 

Кладу її на ліжко та зриваю нахрін з неї плаття. Вона вигинає своє тіло, чим відкриває неймовірний вид, немов перепустку в країну безмежної насолоди. Починаю цілувати кожний сантиметр її тіла, вона потиху розслабляється, робить невпевнені рухи на зустріч мені. Я забуваюся у цій ейфорії й з головою поринаю у неї. 

-Ніка, ти мене хочеш? 

Вона мовчить ніби не розуміє, що її запитав. А в самого вже все горить. Скидаю ривком ремінь, опускаю боксери та дістаю свій член. Спостерігаю за її поглядом. Вона округлює і без того свої великі оченята, прочищає горло і не сміло говорить: 

-О Боже, зупиніться будь ласка. 

Не слухаю її, кладу свою руку їй на клітор і воджу круговими обертами, спочатку ніжно, а потім прискорюючи темп, доводжу себе ще більше цими іграми – бляха. 

-Ти точно хочеш, щоб я зупинився? - надавляю сильніше на клітор і уводжу середній палець. 

- Ооо, Ніка, яка ж ти маленька! - трахаю її пальцем, цілую в шию, а вона не стримується й запускає мені руки у волосся, притягує мене ще ближче до себе. 

- Чого ти хочеш? - питаю грубо і не терпляче. 

-Продовжуйте, не зупиняйтесь. 

Я переможно посміхаюся і входжу в неї занадто різко. 

-Фак, а ти і справді ще незаймана? Мій погляд почорнів, як таке можливо. Я в ній застиг, щоб вона звикла до мене і почав рухатися в повільному темпі. Були моменти, що думав от-от зірвусь, але зупиняв себе. Тримаю її погляд, а сам скаженію від насолоди, боюся її налякати своїм темпераментом, тому  намагаюся бути ніжним наскільки це можливо. Вона закочує очі, не розумію чи від насолоди або ж від болю. Остання думка мене дуже засмучує. 

- Дивись на мене! Тобі добре? 

Вона мовчить, лише кусає губи, що зриває останні ниточки між нами: 

-Добре? - ричу я хрипким голосом. 

-Так, добре. І стогне так по-справжньому. 

-Яка ж ти неперевершена. 

Я набираю темп та підводжу себе до незабутньої точки туди, куди тепер буду мріяти потрапити знову… 

Виходжу з неї встаю на коліна: 

-Звідки ти взялася, Вероніка? - задаю риторичне питання і підводжуся з ліжка. 

Їй потрібно відпочити. А біля неї важко буде себе стримати, тому потрібно піти від неї. Чомусь мені важливе її самопочуття. Хоча довго терпіти не зможу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍