Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

Зрозумівши, що мене знову несе кудись не туди, я вирішила увімкнути чайник. 

- Каву будеш? - кидаю через плече, дістаючи з шухляди чашки.

- Не відмовлюся, - швидко відповідає Дем'ян. - До речі, той блондин... твій колишній?

- Давай не будемо про нього, - виходить грубо, але по-іншому просто не можу. Цей хлопець явно не той, кому я буду розповідати про свої біди. Поки чайник закипає, дістаю з пакетів продукти і складаю у холодильник. 

- Давай! - доволі легко погоджується. - Що з твоїм телефоном? Я телефонував кілька разів.

- Навіщо? - замираю з пакетом молока в руках. Прямий погляд Дем'яна змушує мене вкриватися сиротами. Він дивний, хоча і дуже красивий. Наче демон, що хоче витягнути з мене душу... 

Ну ось, знову не туди мене несе…

- Тобто? - Дем'ян повільно підводиться на ноги і стає навпроти мене. Нас розділяє лише стіл, і це дуже мала перешкода, на жаль... - Хотів дізнатися, як ти. Просто вечір закінчився не так, як я планував.

Саме в цей час закипає чайник, і в мене з'являється можливість видихнути. Швидко розливаю воду по чашках і одну ставлю перед хлопцем. Забираю порожні пакети зі столу, а сама сідаю навпроти. 

- Мені здається, що ти якось неправильно мене зрозумів, - вирішую прояснити усе й одразу. - Я не планую продовжувати знайомство з тобою. Вибач, що назвала своїм нареченим. Це було... неправильно. Але надалі…

- Я не подобаюся тобі? - Дем'ян дивиться так прискіпливо, наче в саму душу заглядає. Йому явно не подобається хід нашої розмови. 

- До чого тут це? - починаю сердитись і голос підвищую. - Просто я не готова до нових стосунків. Лише кілька днів минуло, як наречений мені зрадив. Тому пробач, але...

- Не варто вибачатися, Юля, - занадто швидко погоджується хлопець і підводиться на ноги. - Я все розумію. 

- Справді? - така різка зміна у його настрої не може не дивувати. 

- Звісно. Тобі просто потрібен час, - він киває і обходить стіл. - Спасибі за каву. Вихід знайду сам.

І він просто йде. Швидко покидає кухню, а через кілька секунд гримають вхідні двері. Переводжу погляд на чашку з кавою, якої він навіть не торкнувся, і вже нічого не розумію. Цей хлопець дійсно дивний, і розібратися з тим, що у нього в голові мені не під силу.

Не втримавшись, підходжу до вікна і дивлюся вниз. Дем'ян виходить на вулицю через хвилину, дістає з кишені телефон і комусь телефонує. Тоді сідає за кермо своєї машини і нарешті покидає мій двір. 

Ну що ж, позбутися його вдалося доволі просто. Я  дійсно не хотіла давати йому надію, адже ще сама не розібралася у тому, що робити далі. Виливши каву в раковину, пішла в коридор, щоб знайти свою сумку. Дістала телефон і нарешті наважилась увімкнути його.

П'ять пропущених викликів від Бориса. Два від батька та п'ятнадцять від Дем'яна. 

П'ятнадцять…

Дивно якось... Він телефонував стільки разів, а тут так просто погодився дати мені спокій. Можливо, у мене параноя, але щось тут було не так. 

Невже Дем'ян мене обманув і це була не остання наша зустріч? Та ні, навіщо йому така проблемна ідіотка, як я? Бути такого не може! 

Зрозумівши, що занадто багато думаю про цього хлопця, я вирішила набрати батька та дізнатися, що сталося. Дзвінки від Бориса я, звісно ж, проігнорувала. Сумніваюся, що коли-небудь у мене ще з'явиться бажання набрати його номер. Як і побачити ще коли-небудь наживо...