Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Марто, будь ласка, іди звідси. Я вже сказав, що все прибрав і нічого твого тут більше немає. Запамʼятай. Не-ма-є. І прошу тут більше не зʼявлятися без попередження. Навіть з попередженням. Не хочу тебе ні бачити, ні чути. Якщо колись зустрінемось на вулиці — нехай. Але більше ніяк.

— Ніби я цього хочу, — фиркнула дівчина і висмикнула свою руку, — бувай, — коротко кинула і поспішила геть, голосно гримнувши дверима. Назар заплющив очі і міцно стиснув кулаки, намагаючись не втратити спокій, адже зараз йому доведеться ще працювати. Чому він не впустив Марту до кімнати? Він і сам не зрозумів. Йому просто не хотілося її присутності, не хотілось перед сном почути запах парфуму, який би не дав спати через свою навʼязливість, бо Марта любила вилити на себе ледь не половину флакона. І це страшенно його дратувало. Назар мріяв викреслити повністю з життя свою колишню фіктивну дружину та все що з нею повʼязано. 
Наступного ранку Марта успішно проспала знову і не встигла на автобус, щоб добратися до роботи. На таксі гроші витрачати категорично не хотіла, тому вирішила піти пішки з надією, що по дорозі підʼїде наступний автобус і вона таки прийде вчасно. Але годинник показував запізнення вже на сорок хвилин, а пройдено було лише пів шляху і жодного потрібного транспорту. Як раптом вона побачила, що біля неї зупинилась якась автівка з незнайомим чоловіком за кермом.

— Вас підвезти? — заговорив він.

— Ні, дякую, — тактовно відповіла дівчина, — я доберусь сама.

— Не відмовляйтесь, я ж бачу, що ви поспішаєте.

— Перепрошую, а ми знайомі? — вирішила уточнити Марта.

— Ні, але я просто хочу допомогти гарній леді.

— За комплімент звичайно дякую, але думаю, я доберусь сама, — дівчина посміхнулась і вже пройшла декілька кроків вперед, але той чоловік був дуже наполегливим.

— Це всього лиш невинна допомога, не бійтеся, я не маньяк.

— От тепер боюся, бо просто так ви б такого не казали.

— Невже ви ніколи не робили необдуманих вчинків?

Ці слова зачепили Марту за живе, адже практично все її життя складалося з необдуманості та імпровізації, а особливо рішення про шлюб. Тому щось перемкнулося в її голові і вона погодилась. Сівши в авто, дівчина назвала адресу крамниці сестри і вони швидко рушили. Дорога зайняла трохи більше десяти хвилин і зрештою Марта була рада, що погодилась на допомогу, бо сама ще б точно пів години йшла пішки. Але довго з тим чоловіком вона залишатись точно не хотіла, тому швидко подякувала і вийшла з авто.

— Зачекайте, — чоловік вийшов з машини і знову зупинив її. Дівчині в той момент стало трохи лячно. Особливо, коли він пішов до багажника.

— Що це? — скептично спитала Марта.

— Просили передати для вас, — він простягнув величезний букет білих троянд.

— Що? Від кого? — він був таким важким, що Марта ледь не присіла, коли взяла його в руки.

— Гарного дня, — чоловік проігнорував її запитання і сівши в машину, швидко поїхав геть.

Марта дивилася йому вслід наче застигла, але вага квітів змусила дівчину все-таки зайти до крамниці пошвидше. І великим здивуванням було те, що всередині було досить багато покупців і Рита зі щасливо посмішкою на обличчі намагалась приділити увагу всім. Тому швидко забігши до комірчини, Марта одягла фартух і поспішила на допомогу сестрі.

— Оце так, — радісно вигукнула Рита, відпустивши останнього клієнта, — я такого напливу людей зовсім не чекала. Але це дуже приємно.

— Твій магазин розвивається і так цьому рада, — Марта підійшла до сестри і обійняла її.

— Чесно, я втомилася. Хочу кави, — Рита пішла до комірчини, — тобі зробити?

— Так, я сьогодні…сьогодні дуже погано спала. Тому і спізнилась, бо просто не чула будильника. А ще… — Марта не договорила, бо Рита вийшла з комірчини, тримаючи в руках букет, про який дівчина просто забула.

— А це звідки тут, — Рита оглянула квіти із захватом.

— Це…— почала Марта, але знову не змогла закінчити.

— Тут є записка: «Твої очі полонили мене з першої нашої зустрічі. Твої губи, наче солодкий мед, манять знову і знову. Я шукаю тебе в кожній, але не знаходжу. Ти єдина та неповторна». Як гарно.

— Справді гарно, — тихо сказала Марта, бо не могла зрозуміти, хто ж міг надіслати їй такі квіти з такими словами.

— Тут є підпис, — старша сестра з посмішкою перевернула картку, але гарний настрій у неї швидко зник, — це від Дмитра!?

— Що!? — різко перепитала Марта.

— На що він сподівається? Що якісь дурні одні квіти можуть залагодити наші стосунки? Після того, що він зробив зі мною?

— Рито…— почала говорити дівчина, але сестра не давала й слова сказати.

— Як же я ненавиджу його, ти не уявляєш. Так, я досі кохаю Дмитра, але те, як він кинув мене… я не можу це отак пробачити, навіть через такі вишукані квіти.

— А це…хіба не…не хтось з наших відвідувачів забув? Можливо в такій загруженості ми забули віддати букет?

— Ні, я поки що не можу собі дозволити такий сорт троянд. Вони досить дорогі. Тому це точно не наш.

Чим більше Марта думала про ситуацію, тим сильніше починала панікувати. Бо це все дуже жахливо. І зовсім ніяке виправдання не лізло в голову.

— Я не думаю, що це Дмитро…

— Чекай, тут є ще одна картка. «Побачимось сьогодні ввечері о восьмій у ресторані на розі у центрі. Сподіваюсь, ти не відмовиш». Звичайно не відмовлю, прийду і вискажу йому все, що я про нього думаю. Нарешті є така можливість.

Рита запалилась не на жарт і Марта лише з жахом спостерігала за сестрою, прикривши рот долонею. Дівчина навіть не могла уявити, чим це все може закінчитися.