Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

Розділ п’ятий. Дебют

- Вітаємо леді Айшес! 

У день чотирнадцятиріччя старшої доньки графа весь маєток Вієрте гудів наче вулик. Служниці з натягнутими посмішками допомагали обирати вбрання, вдягали, зачісували Айшес волосся. Прислуга готувала екіпаж, конюхи сідлали коней, навіть лицарі готували свої парадні обладунки, адже сьогодні вони мали супроводжувати графське подружжя та їхню доньку у королівський палац, у саму столицю.

Лукас сидів у великому залі та спостерігав за тим, як лакеї метушаться, пакуючи чемодани у меншу карету. Хтось з них кинув на нього швидкий погляд.

- Сидить собі, - пхикнув слуга, - і де ж це видано, щоб раб просто так сидів…

- А ну цить! – смикнув його інший, - ще не дійшло?! Рабська печать – це лише формальність. Він компаньйон леді Айшес. 

- У леді Айшес зовсім немає смаку?..

- Та щоб тебе… захотів у підвалі переночувати?! Дякуй богу, що тебе ніхто не почув!!!

Але Лукас чув. Слух химери, як і всі інші відчуття у нього були загострені, не такі, як у людей. Проте, вигляду не подав. Він до цього вже давно звик. 

- Лукасе! – до нього підійшла Клер, - чекаєш на сестру? 

- Так, леді Клер, - хлопець підвівся і схилив голову. 

- Готовий до поїздки в столицю? Кажуть, там не бувало химер з часів громадянської війни в Елібрії. Будеш там найцікавішим експонатом, - уїдливо зауважила дівчина. 

- В Елібрії не було громадянської війни, - тихо промовив Лукас. 

- Не верзи дурниць, що ти про це можеш знати, - відмахнулась Клер і одразу ж перевела тему, - ну що? Готовий стати забутою іграшкою сестри і прийняти мою пропозицію? 

- Леді Клер, - серйозно відповів юнак, - я лишатимусь поряд із леді Айшес доти, доки вона того потребуватиме. І мою подальшу долю вирішуватиме вона. Як вже раніше зауважив ваш брат, ми з леді пов’язані рабською печаттю. 

- Дуже сумно, що для моєї любої сестрички рабська печать – єдиний спосіб мати друзів, - із награним сумом сказала Клер, - сподіваюсь, після дебюту, вона стане більше спілкуватися з однолітками. Їй час розширювати коло спілкування, а не обмежуватися лише тобою. 

- Клер? – на сходах з’явилась Айшес, - вийшла нас проводити?

Поглянувши на неї, у Лукаса на мить відняло мову. На ній була нова кремова сукня. Об’ємна спідниця була прикрашена тонкими стрічками та маленькими блискучими камінцями, корсет оздоблений напівпрозорим мереживом і вишитими лілеями. Волосся її підібрали так, що воно ледь торкалось плечей. Вона обережно спускалась мармуровими сходами, притримуючи сукню. 

- Леді Айшес… - Лукас оминув Клер і, підійшовши до сходів, простягнув Айші руку. 

Вона, ледь помітно почервонівши, поклала свою долоню в його, їхні погляди пересіклись. Лукас провів її до виходу, під ошалілий погляд Клер, яку дратувало, що її так просто проігнорували. Він супроводив її до екіпажу, де на неї вже чекали батьки. Закривши за дівчиною дверцята карети, він вклонився.

- Гарної дороги, леді Айшес, ваша світлість граф, графиня!

- Лукасе… - Айшес подалась трохи вперед, - зустрінемось вже у столиці?

- Так, моя леді, - посміхнувся хлопець. 

Карета рушила, Айшес не відриваючи погляду від вікна дивилась, як Лукас поступово зникає за обрієм.

- Айшес! – суворо звернувся до неї батько, - не забувай, це твій дебют! Сьогодні всі погляди будуть прикуті до тебе. Пам’ятай про манери та етикет. 

- Так, батьку, - кивнула дівчина, - я не осоромлю вас. 

- І, Айша, - не дивлячись на доньку промовила графиня, - ми дозволили тобі гратися з цією химерою так, як тобі забажається. Він живе у сусідній кімнаті, яка належала твоїй покоївці, відвідує заняття з тобою, йому навіть дозволено носити зброю і тренуватися із лицарями. Ми нічого не забороняли тобі. Але він все ще раб! Раб-химера! Не смій забувати цього! Я хочу, щоб у королівському палаці він і торкатися тебе не смів. Ти мене зрозуміла? 

- Але, мамо, Лукас просто…

- Айшес! – підвищила тон графиня, - носій рабської печаті не має права торкатися свого хазяїна! Навіть, якщо ти вирядила раба як аристократа, він все ще раб. 

- Саме тому мені гидка сама думка про концепцію рабства у Лімерії, - насупилась дівчина.

- Мені байдуже, - відмахнулась графиня, - під патронатом твого батькі цілий ринок рабів і на твоїй іграшці стоїть рабська печать, тож припини це лицемірство, доню. 

- Якби в мене були інші варіанти, як врятувати його від смерті, я б ними скористалась… - прошепотіла дівчина сама собі.

- Що ти сказала? – обізвався граф. 

- Нічого, батьку, - Айша відвела погляд, - нічого вартого твоєї уваги.

- Добре, - кивнув граф, - слухай матір. Вона права. 

Айша не відповіла. Притулившись до вікна карети, вона дивилась, як змінюється пейзаж за вікном. До порталу лишалось менше години шляху. 

***

Королівський палац виявився ще більшим, ніж Айша його уявляла. З білого каменю та мармуру, з кольоровими вітражами, широкими сходами. Всі коридори були вистелені пурпуровими килимами, вікна прикрашали важкі штори. Портрети королівської родини, вишуканий декор з драгоцінних металів та каміння. Їй належало провести тут цілий тиждень. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍