Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Внаслідок таких переломів люди, скажімо, не колупали вже землі сохою, а орали залізним плугом; уже не прикривали наготу, а одягалися в лляний і сукняний одяг; не поклонялися більше ідолам, а молилися пишно розписаним іконам; проте загальнолюдські печаль і нещастя, небезпека і горе, невдоволеність і ненаситність були ті самі, що і в епоху кам’яного знаряддя або сохи. Змінювалося все, крім духовної жадоби, тобто самої людини.
З цього випливає, що заміна однієї соціальної системи іншою загалом не виправдана. Це, звичайно, знають ті конкретні люди або групи людей, які беруть на себе місію проповідників і влаштовувачів нового життя. Їхня мета зумовлена вигодою. Але будь-який рух має і свою армію фанатиків.
У нашу епоху влада, хоч би як вона прогнила і хоч би які розхитані були її підвалини, має цілком досконалі засоби й методи протидії ворогові, тобто новому. Тому зруйнувати її можна тільки шляхом насильства й кровопролиття. Мільйони знедолених, убивства й злочини — все лиш задля того, щоб нещастя, невдоволення життям, споконвічний духовний голод, як і досі, а може, й більше, ніж досі, мучили людину. Мало сказати, що це позбавлене здорового глузду,— воно суперечить принципам добра й порядності. Обов’язок кожної чесної людини — боротися з цим, оскільки така боротьба — боротьба за щастя людини.
Далі хрещеник князя Григорія Пагава розмірковував про призначення й місце розумної і благородної людини в зіткненні старого й нового. Коли нове насильство бореться зі старим насильством, кожна чесна людина має стати на бік старого насильства, оскільки нема ніякої потреби ставати прибічником того, хто не зможе істотно поліпшити людину, а принесе нові нещастя, вбивства й страхітливе зло, тим часом як усього цього і за старого насильства було доволі.
Наприкінці листа акцизний чиновник переконував князя Григорія, що за п’ять років служби не кинув і тіні на свою репутацію. Цю обставину, наголошував він, аж ніяк не можна пояснити аскетичним ставленням до своїх службових обов’язків,— вона є наслідком його духовних чеснот. Зарандіа запевняв хрещеного, що його здібності, моральність і енергія потребують іншої, значнішої арени діяльності. Якось дізнавшись про мої дружні стосунки з Григорієм Пагава, Мушні Зарандіа попросив його виклопотати переведення в жандармерію, обіцяючи безмежною відданістю престолові заслужити довіру і вдячність начальства.
Я сам тридцять років служив династії Романових і знав дуже багато прикладів і найрізноманітніших принципів захисту святая святих існуючої влади, але філософія Мушні Зарандіа показала мені повий тип вірнопідданого. Я згодився протегувати хрещеникові Григорія Пагава з певною навіть цікавістю й інтересом.
Отак Мушні Зарандіа, дияконів син, тисяча вісімсот дев’яностого року почав свою кар’єру з молодшого жандармського чину. На той час Дата Туташхіа вже п’ять років перебував у абрагах.
Мушні Зарандіа прослужив у жандармерії двадцять три роки і за цей час: жодного фіаско, п’ять орденів, три позачергові чини, аудієнція у його величності в петербурзький період служби, іменний подарунок і чин полковника жандармерії. Для людини, хоч і освіченої, але плебейського походження, то був винятковий випадок. Звичайно, в будь-якій кар’єрі є елемент везіння, але Зарандіа, як на мою думку, висунувся тільки завдяки своєму природженому таланту. Цей чоловік, маючи надзвичайно гнучкий розум і енергійний характер, був разом з тим навдивовижу обережний і проникливий. І, крім того, якщо мені не зраджує пам’ять, я не зустрічав людини, котра домоглася б більших успіхів по службі, ніж полковник Зарандіа, і щоб при тому їй ніхто не заздрив. Його величність навіть назвав Мушні Зарандіа Македонським від жандармерії з нагоди однієї важливої його службової перемоги. Оце прізвисько до нього й пристало. Останні шість років служби Зарандіа був таємним заступником імперського шефа жандармів. За цей досить короткий період він став одним з тих людей, яких майже ніхто не знав у Петербурзі, але держава спиралася саме на їхню працю й талант...
Олексій Снєгир
— Родом я з Солдатської, великої кубанської станиці. Батька майже не пам’ятаю — п’яним він застудився й помер. Зосталися ми, брати-близнюки, та мати. Нам було по дванадцять років, коли мати захворіла й злягла. Землі в нас було небагато, була конячка, корова, свиня й гуси. Гусей у нашій станиці тримали майже всі. Літом пасли, восени продавали. Ми продавали штук півтораста, а були сім’ї — тримали по п’ять-шість сотень.
Що день, то ставало гірше матері. Ми з братом не знали, що робити, все у нас падало з рук. Сусід порадив узяти постояльця. Так і порішили. Постояльцеві було років двадцять п’ять — двадцять шість. Зійшлися ми з ним за три карбованці на місяць. За місяць він заплатив наперед, а пожив у нас, побачив наше горе й злигодні — дав іще за п’ять місяців наперед і загадав привести матері лікаря.
Звати було нашого постояльця Лука, але справжнє його ім’я було Дата Туташхіа. Про це я дізнався значно пізніше... Так ото ж, віддав Лука нам плату за п’ять місяців наперед. Привели ми з братом лікаря. Лікар оглянув матір і сказав, що їй уже нічим не допоможеш, грошей не взяв. Лука змусив другого лікаря привести. Та й другий не допоміг. У матері були сухоти, і танула вона, як свічка.
Мати ще дихала, коли прийшов Маруда й сказав, щоб повернули завдаток. Маруда приїздив у станицю напровесні, обходив усі хати, домовлявся про закупівлю гусей і давав завдаток під розписку. Восени він розплачувався повністю і гнав гусей.
Було в нього ще одне прибуткове діло — на ярмарку, але про це згодом. Виходець він був не з тутешніх. Прізвище його було Малиновський. Марудою його прозвали за те, що був він завжди брудний, невмиваний, як жебрак. Дядько гладкий, брезклий, з одвислою нижньою губою і маленькими поросячими очицями. Він ходив завжди з роззявленим ротом, наче йому від народження задали складну задачу, він її розв’язує, а розв’язати не може. Не знаю — чи то Маруда дізнався, що в нас мати помирає, чи то з якоїсь іншої причини, але він сказав, що гусей йому не треба і щоб завдаток повернули. Того дня була моя черга пасти гусей. Удома залишався брат. Він сказав, що в нас немає ані копійки, платити нічим. Тоді Маруда зажадав віддати гусьми. Степан — мій брат — каже, гуси ще малі. Маруда відмовився ждати, давайте, каже, гусей або поверніть завдаток. Мати почула ту розмову. Давно вона не вставала з постелі, а то
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
