Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

У машині панували "Культ" і Казік Сташевський, і це був міцний поміст, який допоміг їм спілкуватися і закріпити дружбу. Також деякий час вони слухали кримінальні подкасти. Він переконав її послухати найпопулярнішого кримінального блогера в Польщі, Міхала Кшемінського, але злочини, які він описував, її не приваблювали, тож вони знову повернулися до музики. Не встигли озирнутися, як минула ще одна година в дорозі, і Вероніка вирішила зупинитися на обід.

– Пора на годування, Кшисєку. – Вероніка поплескала його по плечу. Шкода, що не по стегну. – З того моменту, як ти погодився працювати з Якубом, ти на нашому утриманні. Можеш собі попотурати.

Злегка пригашений, він майже побіг до дверей їдальні, які з набутими хорошими манерами відчинив перед нею. Власник, несамовито бажаючи розтринькати важкою працею зароблений кредит, збудував при дорозі гірську хатину, яка носила почесне ім'я "Шляхетська корчма". Вай ме!

Декораціями були справжнісінький клубок плугів, грабель, старих прасок та іншого селянського реманенту, який власник, мабуть, з гордістю купував за страшні гроші на блошиних ринках. Сюрреалізм доповнив би брудний селянин з тягловим волом, який вигукував би "вішта, хайта".

– Про шляхетство тут, скоріше за все, мало чого знають, – несмішливо кинув Кшисєк.

– А ти на цьому теж знаєш? – підбадьорливо запитала вона, сідаючи за важкий дерев'яний стіл.

– Тобі ж відомо, я вивчаю історію.

До них підійшов офіціант і красномовно розгорнув блокнот на чистій сторінці.

– Тоді зробиш мені більш приємним очікування на... скажімо... – вона досить швидко гортала картку, – жур Заглоби та деруни по-старопольськи.

– А мені бульйон Кміциця і свинячу відбивну. О, вибачте. Свинину Кетлінга[17], нанизану на шпагу.

– На закуску рекомендую кашанку[18] шляхтича.

– Ні, дякую, – швидко сказав Кшисєк.

– Пити щось будете? – запитав офіціант.

– Води з лимоном і льодом. І, мабуть, пиво для мого друга.

– Пиво, – кивнув він.

Коли офіціант прийняв замовлення, Кшисєк спокійно переглядав меню.

– Перш за все, шляхта не могла провадити корчму, – почав він спокійним тоном. – Але чорт з ним. Скажімо, власник хотів зробити алюзію на те, як харчувалася шляхта. За декором це має бути скоріше "селянська". Але без непотрібного критицизму.

– Ніякого критицизму, – усміхнулася вона. – Я уважно слухаю. Серйозно.

– Ніхто не вішав лемеші в панських будинках під стелею. Це все одно, що зараз повісити тут радіатор від "урсуса"[19]. Зазвичай вішали шкури впольованих тварин, килими, щити, зброю, часто ту, яка була у вжитку.

– Виглядало б, звичайно, краще, – погодилася Вероніка.

– Ще одна курйоз. Їжа. Шляхетська кашанка? Боже, дайте мені жити! Коли Яну Хризостому Пасеку[20] в Данії подали щось на кшталт кашанки, він сказав господарям, що в Польщі собаки краще їдять.

– Ваша вельможність дуже вірно кажете. – Вероніка заправила пасмо волосся між носом і губами і додала грубим голосом: – Завжди від того далі продовжуй.

На диво, він не відчув у цьому ніякої насмішки, а лише дружній жарт. Тож він продовжував.

– Старовинний польський жур з яйцем і ковбасою. Жур була пісною стравою, а піст у старій Польщі був мало що три дні на тиждень, але й забороняв споживання м'яса та ще й молочних продуктів. Після Великого Посту горщик з цією убогою пісною юшкою закопували за халупою, символічно поховавши його.

– Три дні посту?

– Так, три дні. Мене смішать ті показушні католики, які ліплять собі на кришку багажника рибку, які хизуються тим, що не їдять м'яса в п'ятницю, бо вони вірні християнським традиціям. Сумні новини для вас, пройди, не тільки м'ясо було заборонено, але й молочні продукти, і не тільки в п'ятницю, але й три дні на тиждень. А якщо піст порушите, то покаранням буде вибиття зубів. Приймаєте цей виклик?

– Мушу визнати, що це стає дедалі цікавішим. Якби тільки у мене в горлі той журек не застряг.

– Тоді, може, мені потрібно зупинитися?

– Ну це вже ваша вельможність шалію наїлася?

– Свинина Кетлінга. Свинину не їли. Якби ти побачила свиню з тих часів, ти б зрозуміла. Крім того, згідно зі Святим Письмом, свиня – тварина нечиста, тож ще одна причина. І вона вважалася несмачною.

– А мої бідні деруни?

– За саму лише присутність картоплі в меню кухарю треба було б прилюдно дати по пиці. У Польщі ми їмо картоплю лише з кінця ХІХ століття. До того це була декоративна рослина, яку їли як делікатес найбагатші. Сьогодні це все одно, що подати на сімейному обіді мавпячі мізки.

– Воістину схиляю чоло, ваша вельможність Кшиштофе.

– Дивись, які чудеса тут вміщено: бігос, зварений по-шляхетськи. Ще одна помилка, оскільки шляхетський бігос повинен бути практично тільки м'ясним, з великою кількістю спецій і лише певною часткою овочів. Вкажемо: хоча б три види м'яса. У бігосі не було капусти, його заквашували лимонами.

– У мене таке відчуття, що ти заволодієш нашою кухнею.

– На жаль, готую я погано. Але я люблю поїсти, і однозначно віддаю перевагу якості, а не кількості. Тому в Польщі я почуваюся, як у країні кулінарних тортур. Чи ти знаєш, яка наша національна страва?

– Хм, тільки що я вважала, що бігос. Ризикну: пєрогі[21].

– Кебаб. Кебаб можна купити на кожному розі, в кожній другій вітрині, в барі на вокзалі, в ледь зібраному кіоску. Це чіткий сигнал, що ми віддаємо перевагу посередності. Поляк не має часу, бо мусить працювати від зорі до зорі, щоб утримати тих злодіїв з Вєйської вулиці[22]. Він їсть на ходу, будь-що і будь-як, а наша національна кухня обмежується бульйоном і свинячими відбивними. Якщо ми будемо заробляти, як французи, тоді можна буде зосередитися на поверненні до наших традицій. Наразі це нереально.

– Знаєте, рідко хто з молодих чоловіків намагається вразити жінку знаннями.

– Зайвими знаннями.

– Дорогий мій, жодне знання в житті не буває зайвим.

Тим часом на столі з'явився журек і бульйон.

Якийсь час вони їли мовчки, тим більше, що з'явилася й решта замовлення. Мовчання наростало, вони все частіше поглядали один на одного, поки нарешті Кшисєк не витримав і запитав, що його турбує відтоді, як він зустрівся з Кубою[23] на лавці.

– Як він лікує?

– Що? – здивувалася Вероніка.

– Ну, як? Руки накладає? У приятеля були