Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Авжеж, дякую, моя пані, за такий чудовий комплімент, - крізь зуби сказав я і повернувся до свого заняття. На вулиці дійсно була вже добряча спека, тому я швидко сполоснув себе холодною водою зі шланга, а потім продовжив набирати басейн.

- Схоже, - я неохоче глянув на знайому, що несподівано стояла вже поруч зі мною, протягуючи мені мій телефон. – Зараз ти можеш сам усе запитати у татуся, чому він не найняв нікого, аби доглядали за будинком.

Я з вдячністю кивнув та забрав свій телефон. На екрані сяяло відоме «Максим Ігнатович», тому я без захвату взяв слухавку.

- Так, Максиме Ігнатовичу, я вас слухаю, - гучно сказав я, привертаючи уваги Амелії, яка вже йшла в бік будинку.

- Привіт, Дем’яне. У мене для тебе попередження, - холодно промовив той. Здається, сварка з білявкою також вплинула і на нього.

- Я вас уважно слухаю.

- Вчора я помітив у жовтій пресі, що молодий хлопець, на ім'я Антон Гордієнко, повернувся додому зі свого туру. І на жаль, додому не в столицю, а у свій будинок, поруч з тим, де зараз ви, - Якщо я не помиляюсь, вчора я вже чув про нього від Амелії. – Не думай, що це хлопчина дуже небезпечний, але колись він розбив серце моєї доньки, залишаючи її в неадекватному стані у клубі. Я дуже тебе прошу, не дозволь їм зустрітись, а тим паче поговорити, чи ще гірше щось.

- Я вас зрозумів, шеф. Буде виконано.

- Сподіваюсь, Дем’яне. Будьте обережними.

Після цього старий поклав слухавку, а я повернувся до своїх справ. Що за цікава персона Антон Гордієнко? Він колишній Амелії, чи просто знайомий в якого вона була закохана? В будь-якому разі він вчинив не гарно, залишаючи її в клубі.

- Дем’яне, - я швидко кинув око на Амелію, що немов сніг серед літа, з’явилась на кухні. До цього дівчина цілий тиждень уникала мене, сидячи у своїй кімнаті. Насправді, я встиг засумувати за її по одиночними безглуздими запитаннями у мій бік.

- Що сталось? – неохоче запитав я, помішуючи свій рис з овочами.

- Я знаю, що сьогодні у тебе вихідний, і ти справді хочеш відпочити від мене, авжеж, але, - вона поправила свій чубчик, немов соромилась говорити наступне. – Але мене запросили на вечірку. І я піду на неї. Проте тебе потрібно було попередити.

- Гаразд. Це твоє право йти на неї, чи ні. Але ти знаєш, що я маю бути поруч, - я натягнув посмішку, на мить повернувшись до неї.

- Знаю. На жаль.

- Перестань удавати, немов це щось катастрофічне. Це нормально, що у тебе можуть бути такі плани, я зовсім цьому не проти. І доповідати твоєму батькові не збираюсь, - чесно сказав я та вимкнув пательню.

- Але це ж твоя робота, чи ні? – схоже, вона дійсно здивована.

- Моя робота – оберігати тебе, а геть не доповідати усе про тебе твоєму батькові. Я просто мушу бути поруч та якщо щось трапиться, прийти на допомогу.

- Дякую, - дівчина ледь помітно посміхнулась, кивнувши головою. І я зробив те саме. – Мене.. тобто нас запросили на восьму вечора. В тебе є доста часу, аби зібратись.

- Супер.