Читати книгу - "Земля мертвих"

просичав він крізь зуби. — Добре знаєш, що це мої вихідні.

— Сьогодні 1-е липня, възлюбен[23]. Почалися літні канікули. Мої канікули. Побачиш Таде 1-го серпня.

Як він міг забути? А все через роботу, неспокій, а особливо — небажання так жити: на припоні в психопатки. Корсо більше не слухав, хоча голос Емілії досі линув, усе-таки колись її солодкавий, східний акцент причарував його.

— Я зателефоную йому сьогодні ввечері.

— Не впевнена, що він зможе відповісти. В нього тепер останні лекції з фортепіано. Він буде змученим.

Серце застукало так міцно, що відлунювало в горлі, у скронях.

— Ти заслуговуєш на…

— Прошу? — проспівала його колишня. — Продовжуй, любімец[24]… Розповіси, на що ти здатний…

Корсо прикусив язика: знав, що вона записує розмову. Такі записи складали «незаконну частину доказової бази», але різкі вислови, образи ніколи не слугуватимуть вам на користь.

— Куди ви їдете? — спитав він лише, хоч як йому кортіло сказати щось прикре.

— В нашому договорі немає ані слова про те, що я зобов’язана повідомляти тебе про наші подорожі.

Французькою вона говорила старомодно, манірно.

— Рушаєте до Болгарії? Для виїзду з країни тобі потрібен мій дозвіл, ти…

— Великий коп перекриє кордон? — Вона знову розсміялася.

Корсо так міцно прикусив собі нижню губу, що відчув смак крові. Протерся рукавом і звелів:

— Зателефонуй, щойно приїдете.

І натиснув на відбій, не чекаючи на відповідь, а потім рвучко зірвався з місця. Увімкнув сирену — як завжди, коли гарячкував, — так і домчав до будинку № 36, жодного разу не натиснувши на гальма.

Щойно він піднявся на третій поверх, як його зупинила Барбі:

— Поговоримо? В мене щось для тебе є.

Корсо, не промовивши ані слова, рушив за нею. Вона працювала разом з Людовіком у тісній кімнатці — зараз тулузець ходив десь у справах, тож майже всюди, до самої підлоги, були розкладені роздруківки. З виписками телефонних розмов та банківських рахунків вона працювала, як за старих часів: купа друкованих аркушів і маркер.

— Передивилася банківські виписки Ніни за останні чотири роки.

— Невже можливо відкопати такі давні документи?

— Знаю кілька способів.

— Отже?

— Порівняла всі перерахування грошей та отримані чеки з кількістю відпрацьованих годин — можливо, в неї була робота не лише на сцені, в кіно або відеозаписах.

Барбі схопила одну з розшифровок — вона друкувала з обох сторін аркуша, аби скоротити на 50 % площу, яку займали цифри (дівчина з повагою ставилася до екології). Тож створювалися нечитабельні вервечки колонок, які лише вона була здатна розтовкмачити.

— Я знайшла принаймні два заклади з інших галузей. У лютому 2012 року Ніна отримала 2200 євро від товариства «Едоґа». У травні 2013-го — 3000 євро від іншої фірми — «Компа». Обидві були закриті за кілька місяців після того, як її взяли на роботу.

— Чим вони займалися?

— Послуги з кодування й цифрового шифрування.

— Ніна зналася на таких речах?

— Аж ніяк. Перед тим, як улаштуватися стриптизеркою, одержала свідоцтво про вищу підготовку технічного керівника за фахом менеджера.

— Що вона для них робила?

— Не маю жодної гадки. Лише підозрюю, що їй платили, хоча немає розрахункових відомостей, договорів чи бодай імені. Утім, я відкопала дещо цікаве.

Корсо взяв крісло і всівся. Він намірився простежити, яким шляхом просувалася Барбі.

— Через пошукові сайти я виявила, що «Едоґа» і «Компа» розмістили однакові тексти про свою діяльність. Один в один, з тими самими граматичними й орфографічними помилками.

— За ними стояли ті самі люди?

— Без сумніву. Ось що привернуло мою увагу: в них повідомлялося, що компанії мають право виготовляти закодовані програми, наприклад, фільми…

— Тобто знову відеопродукція…

— Я собі подумала: якщо б хлопці надумали прокрутити ще одне дільце, вони б знову розмістили ту саму недолугу рекламу. Тож вирішила шукати в зворотному порядку й знову скористалася їхніми об’явами, включно з усіма помилками. У базах даних 2015 року вдалося знайти ТзОВ «ОПА».

— У них є свій сайт?

— Дзуськи, в інтернеті про них — жодної згадки, крім тої недоладної реклами. Я звернулася до знайомих програмістів, дещо відкопала. Насправді вони не надають послуг. І кодують лише свої фільми.

— Які саме?

— Порнографію. Я б навіть додала сюди чарівне слово «ґонзо».

Течія розвинулася в 90-ті роки, а згодом заполонила ринок на правах господаря. Назва походить від «ґонзо-журналістики» 70-х років, коли журналіст повністю занурювався в сюжет і ставав одним із учасників репортажу.

А в порнофільмах саме «режисер» знімав свої забави з камерою на плечі, а його пеніс ставав окрасою програми. Декорацій немає, сценарій відсутній, жодних засобів, окрім голого сексу. Дешевий, кепсько знятий, відвертий і вульгарний ґонзо, в якому одну з ролей виконувала ваша сусідка, мав неабиякий попит, тому що був вибуховою сумішшю банальності й дуже жорсткого порно.

— Отже, Ніна щонайменше двічі у житті брала учать у ґонзо?

— Не виключаю такої можливості. Але, ймовірно, це була лише верхівка айсберга.

Стриптизерка знімалася в порнофільмах — геть не сенсація століття, але Борнек таки не натрапив на цей слід.

— Твої колеги вже бачили фільми?

— Ні. Але чули про такі. Бо зашифровані вони справді дуже надійно.

— Про ці кадри більше відомо через те, що вони закодовані, а не завдяки їхньому змісту?

— Можна й так сказати.

— Навіщо зашифровувати фільми, якщо їх можна знайти в інтернеті одним натисканням на кнопку мишки?

— Отож-бо й воно, що можна, але не такі. Для перегляду належить підписатися на анонімному сайті. У світі, де дозволено геть усе, заборона лишень підігріває бажання.

— Але щойно фільм розкодовують, він потрапляє в загальний доступ, чи не так?

— Ні. Програма не дозволить щось скопіювати або переслати. Тож навіть той, хто оплатив послугу, втрачає фільм.

Справді, скидалося на те, що надмірна обережність мала на меті розпалити глядача.

— Що відомо про самі стрічки?

— Здається, вони дуже, дуже своєрідні.

— Незаконні?

Барбі невизначено махнула рукою. Поняття законності в галузі порнографії можна тлумачити дуже широко — актори завжди підписують згоду на зйомки, що переважно унеможливлює в подальшому будь-яке притягнення до відповідальності.

Поліціянтка розгорнула теку: їй уже вдалося надрукувати цілі сторінки з хештеґами з їхнього сайту. Коп читав у зворотному порядку, але ключові слова промовляли самі за себе: «ампутована», «dwarf»[25], «glory hole»