Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

– Поводир… Хм, це щось на кшталт гіда чи інструкції – припустив Кук, уважно мене слухаючи.

– Можливо, але він… як реальний. – відповів я, проковтнувши черговий шматок. – І він попередив мене, що в майбутньому на мене чекають зміни… трансформації на всіх рівнях. І ще.. У симбіонта власна свідомість, він довго придивлявся до мене, чи підходжу йому.

Ліе в цей час сканувала моє тіло якимось приладом. Вона зосереджено дивилася на голографічні показники, а потім підняла очі:

– Жодних сторонніх об’єктів. Ні симбіонта, ні будь-яких змін. Тільки ти сильно схуд… на десять кілограмів.

– Можливо, Ключ інтегрувався на іншому рівні, який ми не можемо відстежити, – задумливо промовила вона.

Кук встав із місця, виглядаючи глибоко зануреним у власні думки.

– Гаразд, певно досить на сьогодні. Ден, закінчуй свій бенкет і піди відпочинь. Тобі треба набиратися сили.

Кхал кивнув, підтверджуючи це. Я погодився, відчуваючи, як слабкість у тілі поступово відступає, але відчуття голоду мене так і не полишало, хіба трішки притупилось.

Кхал ніби прочитав мої думки, промовив:

– Але спершу, втамуй нарешті свій голод. Підозрюю, в тебе прискорився метаболізм.

 Я продовжував набивати шлунок. У голові крутилися думки про Поводиря, угоду та ті трансформації, які на мене чекають. Щось підказувало мені, що попереду буде складніше, ніж я міг уявити.

Всі розійшлися. Закінчивши вечерю, я попрямував до своєї кімнати, щоб прийняти душ і добряче виспатись. Завтра буде новий день.