Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

щось знайдуть. їм відомо, що жертву забили до смерті молотком або чимось подібним. Мало б бути багато крові. Нехай поверхня видається абсолютно чистою, та якщо є сліди крові, криміналісти їх знайдуть. Але Вебб не думає, Що Пірс убив дружину тут. Надто розумний для цього.　

Слідчі повільно пересуваються кімнатами. Скрізь знімають відбитки пальців, зазирають до шухляд та під меблі, шукають будь-що, здатне пролити світло на смерть Аманди Пірс.　

Вони беруть її ноутбук. Мобільний був знайдений у її сумочці; два тижні у воді зробили його непридатним, але журнал дзвінків з нього можна було переглянути. Вебб питає себе, що могла приховувати Аманда — якщо мала що приховувати. Вона казала чоловікові, що їде з подругою. Про це відомо лише з його слів. Але якщо Пірс каже правду, то Аманда збрехала йому щодо Керолайн Лу. А коли так, то з ким вона зустрічалася? Чи дізнався її чоловік правду? І чи вбив дружину через ревнощі? Або ж причиною вбивства було щось інше. Може, Пірс удавався до психологічного насильства. А може, Аманда намагалася втекти від чоловіка, а він про це дізнався?　

Допит Керолайн Лу не приніс ніякої користі. Дві жінки товаришували з коледжу, але останніми місяцями бачилися не так часто. Керолайн не знала, чи мала Аманда коханця, і була не в курсі її можливих сімейних проблем. Вона була приголомшена, коли зателефонував Роберт зі словами, що Аманда сказала йому, ніби вони кудись збиралися разом на вихідні.　

Зараз тут, у головній спальні, Роберт мовчки дивиться на них, холодний і спостережливий. Криміналіст наближається до Вебба й тихим голосом каже:　

— У будинку чітко присутні відбитки пальців чотирьох людей. Унизу — у вітальні, на кухні. Нагорі — у кабінеті, особливо на столі та в шухлядах, також у спальні на вимикачі й на узголів’ї та в прилеглій ванній.　

А це цікаво, думає Вебб і поглядає на Мун, яка підіймає брову. Він обертається до Роберта й запитує:　

— Останнім часом у вас бували друзі?　

Той хитає головою.　

— А у вашої дружини?　

— Ні, принаймні я цього не знаю.　

— Прибиральниця?　

Роберт знову хитає головою.　

— Ні.　

— Маєте думку, звідки у вас удома відбитки пальців чотирьох різних людей, а не двох — ваші й вашої дружини?　

— Ні.　

Один із цих двох мав коханця, думає Вебб, а може, обоє. Певно, Аманда приводила коханця додому, коли не було чоловіка. Це ризиковано. Можливо, через це вона й загинула. Треба обійти район, опитати сусідів. Дізнатися, чи хтось помічав, як входили й виходили з цього будинку.　

Нічого іншого обшук не дає. Імовірно, це був не спонтанний злочин, думає Вебб, і Пірс спланував усе, аж до брехні, буцімто дружина розповіла йому, що їде на вихідні. Вебб дивиться на Роберта, який стоїть у кутку, спостерігаючи за всім. Треба дужче натиснути на Роберта Пірса. Детектив знає, що у справах, де вбито дружину, зазвичай убивця — чоловік. Але він не з тих, хто робить передчасні висновки. Справи рідко бувають простими.　

Швидко йдучи вулицею, Олівія бачить щось перед подвір’ям Пірсів. Юрба людей стоїть, витріщаючись на білий будинок з еркером і чорними віконницями.　

Будинок нічим не вирізняється серед решти тутешніх будинків. Але зазвичай спокійне місце тепер геть змінилося. Уздовж вулиці припарковані поліційні авто й білий поліційний фургон. На тротуарі репортер розпитує когось із сусідів. Олівія не хоче бути однією з тих упирів, що живляться чужим болем, але не може заперечувати, що їй цікаво. Звідси їй зовсім не видно, що відбувається всередині, окрім того, що чийсь силует періодично проминає за вікном.　

Вона швидко рухається далі. Олівія думає про людей на вулиці, які пліткують, будують версії. їй відомо, що вони кажуть. Кажуть, що, ймовірно, її вбив він.　

Олівія уявляє Роберта Пірса просто зараз, усередині будинку з поліцією та спостерігачами надворі. Він утратив право на приватність, бо вбили його дружину, а він же може бути геть непричетним.　

Олівія ловить себе на сподіванні, егоїстичній надії, що поновлений інтерес до Аманди Пірс змусить людей забути про проникнення й анонімні листи.

Розділ десятий

Бекі Гарріс дивиться у вікно доньчиної спальні в бічній стіні будинку, завішене фіранкою. Звідси видно вулицю внизу й дім Пірсів по сусідству. Вона помічає Олівію на прогулянці, яка оминає маленьку юрбу. Бекі нервово обдирає шкіру навколо нігтів — стара звичка, яку вона покинула багато років тому, але нещодавно та з’явилася знову. Вона знову переносить увагу на будинок Пірсів.　

Цікаво, що вони знайшли, якщо знайшли.　

З дому виходить двоє людей. Чоловік і жінка, обоє в темних костюмах.　

Бекі пам’ятає, як бачила вчора цих самих людей, вони підвозили Роберта додому. Детективи, думає вона. Певно, що детективи. Якусь мить вони стоять перед будинком і розмовляють між собою. Вона спостерігає, як чоловік обводить очима вулицю, узад-уперед. Його напарниця згідно киває, й обоє рушають під’їзною дорогою вниз.　

Очевидно, що вони збираються розпочати опитування сусідів.　

Жаннетт споглядає детективів зі свого вікна. Вона знає, що незабаром вони прийдуть до неї. Намагається не зважати на те, як хвилюється. Вона не хоче говорити з поліцією.

Коли нарешті лунає стукіт у двері, Жаннетт трохи підстрибує, хоча й очікувала цього. Підходить до парадних дверей. У неї на ґанку маячать двоє детективів — позаду них відкривається чудовий краєвид на будинок Пірсів, просто через вулицю. Вона відводить очі від детективів.　

Чоловік показує жетон.　

— Я детектив Вебб, а це детектив Мун. Ми розслідуємо вбивство Аманди Пірс, яка мешкала через вулицю від вас. Хотіли б поставити вам кілька запитань.　

— Гаразд, — каже вона, трохи нервуючись.　

— Ваше ім’я?　

— Жаннетт Борот.　

— Як добре ви знаєте Роберта й Аманду Пірс? — питає Вебб.　

— Зовсім не знаю, чесно. Лише в обличчя, — відповідає Жаннетт. — Вони переїхали сюди трохи більше як рік тому. Здебільшого жили закрито.　

— Ви колись бачили, як вони сварилися, чи чули їхні сварки?　

Вона хитає головою.　

— Бачили колись синці в Аманди Пірс, може, підбите око?　

— Ні, нічого такого, — каже Жаннетт.　

— Ви часом не помітили, як Роберт Пірс приходив чи йшов кудись двадцять дев’ятого вересня, того вихідного, коли зникла його дружина?　

Вона взагалі не пам’ятає, щоб бачила Роберта тими днями.　

— Ні.　

— Ви колись бачили, як ще хтось приходив до будинку чи залишав його? — питає Мун.　

Жаннетт мусить відповідати.　

Однак не хоче.　

Нервово кусає губу й промовляє:　

— Не хочу нікому завдати шкоди.　

— Ви не завдаєте шкоди, місіс Борот, — запевняє її детектив Вебб тихим, але твердим голосом. —