Читати книгу - "#Галябезголови"

зупинялася, наче рух вів до вирішення всіх її проблем, чи, навпаки, дозволяв сховатися від усіх проблем, чи просто так виснажував, що думати про інше вже несила. Сунула і сунула нічними порожніми вулицями ДВРЗ до лісу, що чорнів уночі суцільним цупким полотном за новенькими багатоповерхівками. З останніх сил тягнула сумку з котом, котила валізу. У голові — уривки думок, емоцій, обличчя людей на тлі і в контексті, і без них, широким планом. Юлія… «Белла», мама. ВІЛ! Тьома… Пальці пече від гарячої кави. ВІЛ! Тьома… Тато.

— Дарма люди всюди шукають кохання! — казав. — Краще самим стати коханням.

А в Галі — як?

Тьома… Вони перетнулися три роки тому у прозорому ліфті великого торговельного центру на правому березі. Тоненька, як гілочка, тендітна Галя: сині очі сяють, на голові — копа неслухняного хвилястого світлого волосся; і Тьома — збуджений, на вигляд козирний у всіх смислах слова.

— Красуне, чуєте?! — сказав Галі. — У мене проблема! Не допоможете її вирішити?

— Вам гроші потрібні? — спитала Галя.

— Я схожий на хлопця, який просить у дівчини гроші?

— Вибачте, я не знаю, — чесно призналася Галя.

— Добре, проїхали, — Тьома глянув у Галині сині очі. — Як тебе звати? — перейшов на «ти».

— Галя.

— Галю, проблема така. Я тільки-но програв свій новий айфон. В смислі, я його ще не програв, але можу!.. Якщо ти мене не поцілуєш.

Галя усміхнулася приголомшено:

— Тут і зараз? У ліфті?

— Так, тут і зараз за нами уважно спостерігають. І давай так. Якщо ти мене поцілуєш, я тобі реально щедро віддячу. Наприклад, на завтра замовлю столик в «Егоїсті». Повечеряємо.

— Ні, давай так! — відповіла Галя. — Якщо я тебе поцілую, ти пообіцяєш більше ніколи не виникати у моєму житті.

Тьома завмер. Дивився на Галю, наче відкривав для себе новий дивовижний світ. А може, просто розкладав на чаші терезів здоровий глузд і азарт з ризиками.

— А давай! — вигукнув азартно. — До біса поцілунок! Зустрічаємося завтра о сьомій біля ресторану «Егоїст». Прийдеш, Галю?

Дівчина вухам не повірила.

— Зачекай! Ти готовий програти свій новий айфон заради зустрічі зі мною?

— Галю, я ніколи не програю! — відповів Тьома, обійняв Галю і по-справжньому гаряче поцілував у губи.

— Це не рахується, — сказав, коли відірвався. — Ти не цілувала мене! Я сам тебе поцілував.

За два тижні Галя переїхала до квартири на Березняках, бо Тьома по-панськи щедро запропонував: лишайся, якщо хочеш. Він взагалі намагався весь час перекладати відповідальність за рішення на Галю.

— Хочу, — мовила тоді Галя, дивуючись власній хоробрості, бо до цього за всі свої двадцять два повні роки мала лише два мелодраматичні епізоди з обіймами, поцілунками і сексом. Перший — у школі, коли з місяць зустрічалася з однокласником Костею Ніконенком, і все для них обох було вперше, і так вони від того напружувалися, губилися і нервували, що скоро дозустрічалися і до свого першого розставання. Другим Галиним хлопцем став Алік Ворзель, відомий велосипедист, до речі, який регулярно стригся у «Беллі». Він став і першим її мужчиною, і саме це тримало Галю біля спортсмена: наче раз віддалася — то до скону. Та скоро дізналася про скандали, які Алік влаштовує дружині і дітям. Здивувалася: так він одружений? «І що з того?!» — казала тоді Галі Оля Корнійчук і дуже радила триматися за перспективного велосипедиста, як за останню надію. Та Галя відчула надзвичайну легкість після того, як відкараскалася від Аліка. А коли зустріла Тьому, ошелешено усвідомила: всі попередні стосунки були невдалими пробами пера перед написанням її першого справжнього любовного роману. Він лягав на життєве полотно яскравими емоціями, бо попервах Тьома розпушив павиний хвіст і просто-таки засліпив Галю азартною щедрістю: усе тобі, дівчинко! Та скоро гроші, які Тьомина мати регулярно надсилала йому з Італії, закінчилися, а програші у казино стали хронічними. Отут і настала черга Галі мовити: усе для тебе… Тьома оцінив. А Галя все жила тим першим дивовижним враженням, коли хлопець заради зустрічі з нею віддав новий айфон. Коли ж за рік Тьома несподівано для Галі став на одне коліно і запропонував поженитися, остаточно повірила: це — доля, а вони з Тьомою — дві половинки одного цілого.

Спомини відібрали останні сили. Зупинилася на порожній вулиці біля зачиненого відділення банку обіч проїжджої частини. Кинула ремінець валізи, обережно поставила сумку з котом на землю. Відкрила її, погладила тваринку по спині.

— Будеш молоко, Мурчику?

Кіт жалібно нявкнув. Галя прискорилася, заметушилася: налила молоко собі в долоню, піднесла її до котячої морди.

— Прошу, не вередуй! Попий молока…

Насторожено спостерігала за тим, як кіт кілька разів мляво торкнувся язиком Галиної долоні, наче зробив це, виключно аби віддячити людині за турботу. Знову жалібно нявкнув. Галя захвилювалася. Обережно дістала кота з сумки, всілася на бордюр, поклала Мурчика собі на коліна. Гладила м’яку спинку. «Тебе до ветеринара треба, братику, бо, здається, у тебе не тільки лапка зламана. Певно, ще є якісь пошкодження внутрішніх органів, бо інакше би не лежав пластом, — бідкалася. — І то не біда, що у мене грошей немає. І без грошей допоможуть, коли побачать, як тобі погано. Біда в тому, що ніч, що я десь на околиці і не знаю, чи є тут ветеринарна клініка…»

— Може, подзвонити у довідку? — згадала про мобільний. По кишенях, у сумку — нема телефона. І гаманця нема.

Обійняла кота, заплакала тихо, беззвучно. Не чула, як порожньою вулицею повз неї тихо проїхав брудно-зелений «міні-купер», як водій за кермом кинув зацікавлений погляд на валізу, перевів очі на дівчину, що сиділа на бордюрі з котом на руках, та раптом брови його злетіли від здивування. На гальма!

Сидів у зеленій жабці, ошелешено роздивлявся дівчину, кота, примітний його жовтий ошийник. Другого ж такого ошийника у світу немає?..

Юрко Консуматенко і сам не зміг би пояснити, чому п’ятого березня, коли услід за старенькою обережно прослизнув до її просторої квартири на першому поверсі старого будинку в печерському провулку, одразу звернув увагу на котячий жовтий шкіряний ошийник з металевими шипами і кільцями, на одному з яких теліпалася бляха з іменем кота.

— Так він у вас Мурчик? — присів біля кота, та роздивлявся не вгодовану доглянуту тваринку, а вибагливий ошийник. — Збруя у нього крута, — сказав хазяйці.