Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

заборонена, зокрема, й у школах, де працювали вчительками обидві бабусі Зеленського; одна викладала українську мову, друга — російську. Якщо в бесіді спливала тема голоду, вони, за словами Зеленського, «висловлювалися вкрай обережно — що ось були такі часи, держава забрала все, усю їжу».

Якщо рідні Зеленського і мали якісь недобрі почуття до радянської влади, то мудро тримали їх при собі. Утім, його батько Олександр, присадкуватий чоловік непохитних принципів, усе життя відмовлявся вступати в Комуністичну партію Радянського Союзу.

— Був категорично проти, — повідав мені Зеленський. — Хоча це точно зашкодило його кар’єрі.

Професор кібернетики Олександр Зеленський більшість життя працював у галузях гірничої справи та геології. Мати Зеленського, Римма, інженерка за освітою, була ближчою та лагіднішою до їхнього єдиного сина, пестила хлопчика частіше, ніж карала.

У 1982 році, коли Зеленському було чотири роки, його батько пристав на престижну пропозицію роботи на гірничому комбінаті у північній Монголії, і родина переїхала до міста Ерденет, заснованого лише вісім років тому для розробки одного з найбагатших світових родовищ міді. (Монгольською назва міста означає «зі скарбом»). Як на радянські мірки, робота високо оплачувалася, але родині доводилося терпіти забруднення навколо копалень і тяготи життя у прикордонному містечку. Їжа була прісною й незвичною. Головним місцевим продуктом виявилося ферментоване кобиляче молоко, а раціон родини складався в основному з баранини. Улітку зрідка траплявся кавун, за яким Зеленський з мамою мусили годинами стояти в черзі.

Римма, струнка й квола, з довгим носом і вродливим обличчям, почала у суворому кліматі нездужати та невдовзі вирішила повернутися в Україну. Вони з сином поїхали додому 1987 року — Зеленський, першокласник у монгольській школі, тоді щойно почав навчатися місцевої мови. Батько залишився і наступні п’ятнадцять років — по суті, усе дитинство Зеленського — жив то в Ерденеті, де продовжував розробляти автоматизовану систему управління копальнями, то в Кривому Розі, де викладав інформатику в університеті. У ті роки батьків Зеленського часто розділяло п’ять часових поясів і шість тисяч кілометрів. Навіть на такій відстані батько залишався головною фігурою в житті Зеленського.

— Батьки не залишали мені вільного часу, — розповідав він пізніше. — Завжди знаходили заняття[50].

Батько записав Зеленського на свій університетський курс з математики й почав готувати до кар’єри на ниві комп’ютерних наук. Мама відправила на бальні танці, гімнастику та уроки гри на фортепіано. Щоб син не дав місцевим головорізам себе скривдити, батьки знайшли йому спортивну секцію з греко-римської боротьби. Жодного з цих занять Зеленський, власне, сам не обирав, але усі відвідував — через почуття обов’язку перед батьками.

— Дисципліну вони підтримували залізну, — згадував він.

Підхід батька до освіти був особливо суворим. Зеленський називав його максималістським. Утім, єврейським родинам у Радянському Союзі це було притаманне, адже вони часто відчували, що єдиний спосіб чогось досягти у налаштованій проти них системі — це бути максимально успішним.

— Маєш бути кращим за всіх, — підсумовував Зеленський підхід своїх батьків до освіти. — Тоді, можливо, для тебе знайдеться місце серед найкращих.

У Радянському Союзі багато установ, зокрема, університети й державні підприємства, запроваджували обмеження на кількість євреїв на високих посадах. І байдуже, що більшість радянських євреїв були нерелігійними.

Родина Зеленських не дотримувалася шабату, не сповідалася на Йом-Кіпур. Вони вживали свинину. Проте їхні радянські паспорти мали сумнозвісну «п’яту графу»: тут під іменем і датою народження людини писали її національність. У паспортах родини Зеленських у п’ятій графі стояло російською слово «єврей», і це наражало їх на упереджене ставлення з боку будь-якого бюрократа, що перевірить їхні документи. Батько Зеленського завдяки важкій праці зумів подолати ці перешкоди, адже сягнув висот у своїй професії, тож мав намір допомогти синові зробити те саме. Над усе хотів, щоб хлопець відзначився у математиці й обрав кар’єру, пов’язану із цією наукою, однак справа не йшла.

— Щось було в нього з арифметикою, — ділився пізніше батько Зеленського. — І я його трохи побив, це було один раз у житті. Через три-чотири дні він розв’язав усі задачі[51].

Однак Зеленський-старший шкодував, що підняв руку на сина. Це жодним чином не змінило б його амбіцій.

* * *

Зеленський був продуктом доби змін. Надто юний, він, на відміну від своїх батьків, не сприймав Радянський Союз як застійну репресивну геронтократію. Мав лише вісім років, коли у 1987-му повернувся разом з мамою до радянської України. Ґрунт до розпаду імперії, що станеться чотири роки по тому, уже було підготовлено. Москва збанкрутіла; її грандіозний експеримент із соціалізму зазнав невдачі. Михайло Горбачов, вимушений реформатор з м’якою південною вимовою, перебував на посаді генерального секретаря Комуністичної партії два роки, і його спроби реформувати систему, не зруйнувавши її, були у розпалі. Навіть дитина у віці Зеленського не могла не помітити змін. Він помічав — на порожніх полицях крамниць, у безконечних чергах за найнеобхіднішими товарами, як-от ковбасою чи туалетним папером. І бачив — ясно як день — по телевізору.

Наприкінці 1980-х цензура на радянському телебаченні стала значно поблажливішою, відображаючи загальне прагнення горбачовських часів до послаблення контролю держави над засобами масової інформації. Однією з найпопулярніших телевізійних передач був КВК, що розшифровується як «Клуб веселих і кмітливих». Це — комедійне шоу, але геть не таке, до яких звикли мешканці США і Європи. Не стендап Річарда Прайора та Едді Мерфі. Ніякого мінімалізму, ніяких самотніх циніків з мікрофоном і темами-табу.

КВК радше нагадував спортивну лігу для молодих комедіантів. У ній змагалися команди, часто студентські: грали короткі сценки та імпровізували перед журі, яке наприкінці концерту обирало найсмішнішу команду. У середині 1990-х майже кожен університет і багато старших шкіл російськомовного світу мали принаймні одну команду КВК. Великі міста налічували десять і більше команд, усі мірялися силами на місцевих конкурсах і змагалися за місце у чемпіонській лізі. Матеріал зазвичай був недолугий, з примітивними жартами й дотепами. Від команд також очікували співів і танців. Утім, попри його простакуватість, дивитися КВК було весело. Зеленський з друзями неабияк захопилися.

Майже всі вони вчилися у школі № 95, у кварталі від центрального криворізького базару і неподалік від університету, де батько Зеленського був професором. На перервах і після уроків друзі репетирували, пародіювали комедійні номери з професійної ліги, які дивилися по телевізору.

— Ми це все любили, КВК, гумор, грали просто для душі, задля сміху, — розповідав Вадим Переверзев, який познайомився із Зеленським на уроках англійської у сьомому класі.

Головні конкурси КВК у Москві до того ж пропонували квиток до зіркового світу, набагато доступнішого за Голлівуд і набагато веселішого за