Читати книгу - "Olya_#1"

хлопчина, жовта «Яла» — довгонога мулатка, п’ять убивств, «Джейн» — руда і гостропика психопатка, дванадцять убивств…

— Ми вже тебе зачекались, — протріщала Мар’ям. — Думали, ти злилась. Але ти ще тупіша, ніж я думала…

Триклятий тріскучий сміх!

— Сьогодні буде не двобій, як ти, мабуть, уже зрозуміла…

Мар’ям підійшла до Олі, присіла перед нею, взяла її за підборіддя і різко смикнула — зазирнула їй в очі.

— … Сьогодні буде полювання. На тебе.

Вона противно хихикнула.

— Але полювати буду не я, а мої друзі. Я тебе лише вб’ю, коли вони тебе зловлять, — вона обернулась до трійки. — Це буде моє посвячення в клуб.

Синій хихикнув.

— Твої штучки тут не діють… — басовито мовив він і крутнув головою, — це все НАША територія.

— Мисливські угіддя, — мелодійно засміялась жовта.

Оля простежила за їхніми поглядами — навкруг розкидалось давно зруйноване, покинуте, засипане снігом місто. Над зчорнілими остовами хмарочосів стелились низькі свинцеві небеса, крізь які ледь-ледь пробивалося тьмяне світло. І скрізь вила хурделиця — вона вже встелила вічними снігами нижні яруси міста, і тепер лише найвищі будівлі виглядали з тих немислимих заметів.

Пейзаж був знайомий Олі — арени для кібер-полювання не відрізнялись різноманітністю, оця, наприклад, — реконструкція якогось розбомбленого російського мегаполісу на колоніальній планеті, в снігах ядерної зими…

— Але ми навіть дамо тобі фору! — пробасив синій. — Півгодини! Можеш тікати, куди тобі заманеться…

— Череп! — скрикнула жовта. — Півгодини?

— Нехай, — поблажливо засміявся той і скинув на плече свою смертоносну центрифугу.

— Який ти щедрий!.. — пирхнула жовта, а Мар’ям знов противно захіхікала.

Оля знов опустила погляд і роздивилась, чого їй було так холодно — вона була вдягнена лише у обірвану та закривавлену старомодну весільну сукню.

Вона скрушно хитнула головою і проговорила сама до себе мовою, яку тут навряд чи хтось розумів до ладу:

— Blyad', u ehtih loshkov dazhe chuvstva yumora net!

— Що? — протягла Мар’ям.

Оля натомість встала і піднесла до очей розірваний шматок іржавого колючого дроту, котрим були зв’язані її руки, — стала зацікавлено роздивлятись.

Усі четверо мисливців на мить заціпеніли, але тут зелена верескнула і розмахнулась своїм величезним ятаганом… Його широке лезо пройшло крізь Олю, не завдавши їй ніяких пошкоджень, — немов вона була безтілесна. Зелена застигла, вражено кліпаючи, а Оля раптом підняла праву руку з лазерним «Глоком» і вистрілила їй в живіт, та впала, скорчившись, і випустила ятаган — її пропалило наскрізь.

Мар’ям зиркнула на свої руки — пістолета в них не було. Решта двоє злякано позирали на підстрелену подругу. Та валялась у снігу, болісно стогнучи, і прикривала руками опік. Ольга обійшла її і націлила пістолет в її голову.

— Ні-і-і! — пронизливо заверещала рудоволоса і закрилась руками.

Промінь мигнув, пропаливши їй долоні і голову — вона розкинулась на снігу і, разів зо два смикнувшись, затихла. Оля перевірила заряд пістолета і підняла ліву руку — клацнула пальцями. Тої ж миті її вбрання змінилось на штани з емблемами «Voskhod. Net» на обох колінах і великий в’язаний светр жовтуватого кольору, на босих і обморожених до того ногах з’явились спортивні кросівки, волосся сплелося в косу.

— Тобі не можна… — несміливо пролопотіла Мар’ям, дивлячись на труп подруги, — ці штучки … ми вб’ємо тебе! І твоїх рідних…

Ольга зиркнула на неї і присіла над трупом. Відкинула руде пасмо, немов роздивляючись опік.

— Треба бути повним придурком, щоб сотворити таке з криптографом Skytek, це точно, — прокоментувала вона, так і дивлячись на опік. — Але ви і є придурки.

Вона підняла погляд і довго, пронизливо дивилась на них, а тоді продовжила з цікавістю розглядати опік.

— Круті мисливці, так? Головорізи… Розпоряджаєтесь чужими життями? Твої круті друзі, так? — підняла вона погляд на саму Мар’ям і якось незвично, вкрай недобре всміхнулась.

— Мені не потрібні «ці штучки», щоб хакнути оцей от дрім.

Вона обвела руками вкруг себе, немов ловлячи завірюху.

— Такі арени… — задумливо промовила, — незаконні і неліцензовані, самі розумієте — охочих у них дрімати не так багато. А тому вони всі досить одноманітні і їх розробляє обмежена кількість людей. Зазвичай пов’язаних із криміналом. Конкретно оцей, наприклад, розробляла я.

Мисливці ошелешено зиркали.

Вона піднялась.

— О ні, ні! Не намагайтесь відконектитись, — замахала вона руками. — Нічого не вийде. Я закрила вас тут наглухо. І не намагайтесь тягнути час — я стисла цей дрім так, що в ріал-таймі він навряд чи триватиме довше десяти хвилин, та й то… це якщо ви сидітимете тут літ із двісті, але… двісті літ ви тут не просидите, і рік не просидите — ваші костюми як мінімум розрядяться, і ви позамерзаєте.

Синій і жовтий перезирнулись, а Мар’ям так і зирила остовпіло на Олю.

— Буде так… — сказала Оля, — звідси вийде лише один. Один з вас.

Вона показала рукою з пістолетом на синього та жовту.

— А щоб мені було простіше вибрати — влаштуємо змагання. У змаганні беруть участь… ви двоє, — вона знов тицьнула на синього та жовту. — Ви будете полювати один на одного. Один із вас приносить мені голову іншого, просто відтинає голову і приносить. Затим… — Оля задумалась. — Дубарина яка!..

Вона морозко здригнула плечима, і тут же перед нею розгорілось багаття. Невелике, але яскраве.

— О, так краще, — продовжила вона. — Так от… На чому я спинилась? — доторкнулась стволом лазерного пістолета до чола. — Тому з вас двох, хто принесе мені голову іншого, я доручу убити оцю, — вона тицьнула пістолетом на Мар’ям. — І потім він матиме право зі мною покинути дрім. І ще… одному з вас я дам фору — хвилин десять, щоб заховатись, зробити засідку, я не знаю…

Вона показала собі за спину.

— Отой зруйнований хмарочос виглядає вельми симпатично. Але справа ваша… Фору отримує той, хто відділить голову зеленої і дасть мені.

Оля невинно всміхнулась.

— Хто це буде?

Синій та жовта знов перезирнулись. Постовбичили з хвилю на місці, а потім синій зробив рішучий крок вперед і скинув з плеча центрифугу — вона утробно загарчала і розкрутилась. Синій заніс центрифугу над трупом.

— Blyad', та не на мене, дурень! — сердито скрикнула Оля. — Одтягни її подалі, а тоді шинкуй, еге?

Синій узявся за скафандр трупа і потяг його подалі. У цей час жовта зірвалась із місця і стрімко побігла в бік того зруйнованого хмарочоса.

Оля провела її поглядом і крикнула до синього крізь завірюху.

— Забий! Кинь її! Іди доганяй жовту!

Він дременув туди ж.

Тоді Оля знову клацнула пальцем — раз і ще раз.

На першому клацанні труп жовтої віддалік зник, немовби розчинившись у снігу. На другому —