Читати книгу - "Olya_#1"

коло багаття виникла здоровенна прогнила колодка.

— Сідай, — приязно мовила Оля до Мар’ям і сама всілась на колодку.

Мар’ям остовпіло дивилась.

— Сідай! — уже зліше вивела Оля, і Мар’ям підкорилась.

Тоді Оля провела руками по повітрю перед багаттям, і на тому місці в повітрі зависло два напівпрозорих голографічних екрани.

— Дивись, — зацікавлено мовила Оля до Мар’ям, — прикольно, правда? Один показує, що бачить він, другий — що вона.

У Олі в руках нізвідки раптом виник герметичний пакетик зі смаженим арахісом.

— У тебе є якісь побажання? Ти хочеш, щоб тебе порішив хтось конкретний чи все одно? Хочеш арахіс?

Вона протягла до Мар’ям пакетик.

Та остовпіло дивилась.

— Не любиш? А я обожнюю!

Оля закинула пару горішків собі до рота.

— Не треба… — раптом протягла Мар’ям. — Не роби цього, чуєш. Не вбивай мене.

— Що? — Оля глузливо всміхнулась.

— Будь ласка, не вбивай мене! — благаюче протягла Мар’ям. — Я не хочу помирати, будь ласочка, не треба…

Оля врізала їй рукояттю «Глока» по носу. Та впала за колоду і закрила лице руками. Оля встала і націлила їй в голову пістолет. Мар’ям лежала на боці, так і закриваючись руками, з-під пальців текла кров — вона ридала, здригаючись усім тілом.

— А, нудьга! — кинула Оля і розвернулась до екранів.

Суперники збігли по напівзруйнованих сходах у просторе засніжене приміщення хмарочоса — жовта тікала, а синій за нею гнався. Тоді жовта спинилась і вистрілила в синього, але той спритно відбив стрілу центрифугою. Оля клацнула пальцем, і синій спіткнувся — жовта пустила стрілу йому в шию.

Синій лежав тепер мертвий чи напівживий на снігу, а жовта намагалася завести його центрифугу, щоб відділити голову, і в неї не дуже виходило.

— Та до біса! — кинула Оля і її голос загримів звідусіль, відбиваючись від низького свинцевого неба. — Чухрай сюди швидше — кінчиш цю курву, і давай уже забиратися, набридло!

Жовта кинула центрифугу і побігла з будівлі.

— Не треба-а… — простогнала Мар’ям, намагаючись встати — кров розмазалась по всьому лицю.

Раптом не знати звідки виник ржавий колючий дріт — він обвив їй руки і зв’язав, одвівши їх за спину. Мар’ям скрикнула від болю.

Оля схопила її за шкирку і поставила на коліна — та так і стояла, похиливши голову і ридаючи.

Жовта не забарилась — вона підбігла, хекаючи, до багаття і підняла на Олю улесливий погляд.

— На! — Оля кинула їй лазерний пістолет.

Та спіймала і вдячно всміхнулась.

— Вали вже її, і забираємось звідси.

Жовта стала над Мар’ям, розставивши ноги, і прицілилась.

Мар’ям лиш мовчки схлипувала.

Жовта натисла на гачок.

Нічого не відбулось.

Вона зиркнула здивовано на «Глок».

— Що, не працює? — співчутливо спитала Оля.

І підняла ліву руку — з таким самим пістолетом.

І пропалила жовтій макітру.

Затим вона присіла коло Мар’ям.

— Знаєш, тебе варто було грохнути. Всіх вас, — задумливо мовила вона. — Мабуть, я ще про це пожалкую. Але, по-перше — ти хворе шмаркате щеня. По-друге — ти ще нікого не вбила. По-третє — заради Макса. Пішли, зараз ми декого навідаємо…

5.

Насправді Оля не була впевнена, що оцей останній штрих їй вдасться. Але з іншого боку — нічний клуб Red Hot з усіма його відвідувачами і ДВА сусідніх квартали з усіма його жителями нині являли собою величезний і достатньо потужний мережевий інструмент, населений уже десятками, сотнями мільярдів маленьких псевдо-Оль. До того ж у неї був ще один козир — генетичні параметри Мар’ям Альхасан! То ж теоретично можна було спробувати знайти містера Альсахана…

І, на диво, у неї вийшло! Довелось, правда, скористатися допусками Skytek — на щастя, чомусь корпорація їх досі не заблокувала. Член ради директорів якраз був у дрімі, а де ж йому ще бути? І Оля з Мар’ям увірвались у цей його дрім…

Направду — це страшне перебільшення. Нікуди вони не ввірвались, технічно кажучи, Оля просто спромоглась відправити йому повідомлення.

Сам дрім був такий банальний, що хоч вий… Оля не все роздивилась, але в цілому це були палати якогось вигаданого літаючого замку в хмарах вигаданої планети з купою супутників і двома різнокольоровими сонцями. Там, в тих розцяцькованих нефункціональними вибриками палатах, старший Альхасан — високий світло-русий чоловік із кирпатою, хоч і симпатичною пикою і рельєфною мускулатурою, лизався з двома жіночками — теж вельми фігуристими, і одним парубком, теж вельми статним. Можна уявити його здивування, коли в цих палатах раптом із повітря матеріалізувались дві недостатньо чіткі фігури, в одній із яких вгадувалась його донечка з розквашеним носом і в чудернацькому скафандрі, а друга належала невідомій дівчині з каштановим волоссям, великими сірими очима та… ID-карткою службовця Skytek на ланцюжку на шиї.

Коханці застигли, а одна з жінок ще й прикрила руками груди.

— Містер Альхасан… — мовила та з карткою. — Вибачте, що перериваю, але раджу вам більше уваги приділяти вихованню вашої дочки… поки ще не пізно. Видати ж заміж ви її завше встигнете. На все добре!

І та з карткою зникла, а Мар’ям протрималась іще з хвильку і також розчинилась у повітрі, перед тим різко замерехтівши.

Затим Оля остаточно вийшла з дріму в кабінці локального підключення нічного клубу Red Hot. Вона зірвала маску і зиркнула перед собою — там так і стояв Жан із пістолетом, притиснутим до скроні. З очей, носа, рота і вух у нього текла відразлива зеленкувата слизь. Оля не знати нащо підняла погляд і побачила краплинки такої ж слизі, що звисали зі стелі підвалу.

— Ох матір твою… — видихнула вона і вивела перед очі таймер.

Ну так, провозилась із тим Альхасаном… Точно.

Контроль над атакою остаточно втрачено.

Вона глянула на монітор контрольної панелі і побачила, що поліцейський спецназ у захисних костюмах штурмує двері чорного ходу.

— Запізнилась, запізнилась! Чорт! ЧОРТ! ЧОРТ! — запричитала Оля і кинулась знімати вентиляційну маску з Мар’ям.

Та була також уся в відразливій слизі, але, ясна річ, — геть не закривавлена і ніс також не зламаний. Вона сонно закліпала та заозиралась. А тоді застогнала до Олі.

— Будь ласка, не треба! Будь ласочка, не вбивай… мене… Пробач мені, ну пробач, ну не вбивай, будь ласка…

— Та помовч ти, чорт би тебе… — байдуже кинула Оля, витираючи їй лице рукавом светра.

— Будь ласка…

І тут двері виламали.

Спецназ із активованим камуфляжем — самі розмиті прозорі силуети — увірвався до кабінки.

— Руки вгору! Руки вгору! Кидайте зброю!.. — волало звідусіль.

Оля