Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами

Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 61
Перейти на сторінку:
class="p1">А: — Думаю, мій підхід полягає в тому, що я перечитую. Ледь не кожне речення і вголос. Ні, звичайно, мені важливе значення, мені важливо, який синонім точніший. Але є ще й фонетика, й ритміка, бо проза — це ж теж ритм. І якби я завжди свідомо шукав щось найвіддаленіше, а воно ще й ламало б мені всю ту пластику, то думаю, що виникла б деяка силуваність, така собі нарочитість у всьому тому віддалянні, а це недобре.

— А якщо переклад з російської мови? Тут уже інший аспект, тут вже можна почути звинувачування в русизмах.

Б: — Є цей знаний приклад, що ми тут, на заході, кажемо «курити», щоб не було схоже на польське «palić», а українськомовні на сході кажуть «палити», щоб не було схоже на російське «курить». Але слова часто ж є просто спільними, не завжди відомо, хто у кого запозичив. Перекладаючи більш-менш нейтральний текст, я намагаюся відбирати слова, зрозумілі на всій території України. Але ж я ніколи точно не знаю, чи це вдається. Щось може бути зрозумілим і в Харкові, і в Києві, і у Львові. А є слова, які знають лиш у Львові…

А: — А є ще й такі, яких не знають навіть у Львові.

Б: — Є й такі. Або у Чернівцях. Можу розказати випадок зі свого читацького досвіду. Пам’ятаєте видання Бруно Шульца, здається, 1994 року? Андрій Шкраб’юк переклав. Я тоді польської ще в зуб ногою не знав. І взявся читати того Шульца. Ну, і не дочитав. Бо в тій дивній мові перекладу не все міг зрозуміти. Я чув, що перекладач мав свою свідому концепцію, що він не напартачив, а навмисне так переклав, бо й мова Шульца для сьогоднішніх поляків звучить трохи дивно. Це правда. Але що говорити про концепцію, коли читач, який не знає польської мови, не може прочитати переклад? Тоді для кого цей переклад? Для того, хто знає польську? Той, хто знає польську, прочитає Шульца в оригіналі, пощо йому переклад? Тобто переклад робиться все-таки, передусім, для читача, який не знає мови. І хоч би який він був блискучий і концептуальний, але якщо читач його не розуміє, то доведеться визнати, що цей переклад не виконує своєї основної функції. Можна сказати, що я тепер, перекладаючи, уявляю себе тодішнього і намагаюся робити такий переклад, який би я тодішній зрозумів і загалом прочитав із задоволенням. Щоб цей переклад ще й не видавався мені неприродним. Тут знову нема однозначної відповіді, як цього досягти, але, наприклад, слово «ровер» я можу вжити в перекладі, а, припустимо, «поґратулювати» — замість привітати — радше ні.

— Але парадокс в тому, що більша частина твоїх читачів живе якраз у Західній Україні, а ти перекладаєш для меншості.

Б: — Але та більша частина прекрасно зрозуміє хоч так, хоч сяк.

— І таким чином, власне, виходить, що ти мову зсуваєш в бік тої меншості, ближче до російської мови.

Б: — Твої би слова та в лівобережні вуха. Щоб вони почули, що це я заради них стараюсь.

А: — Я знав такі випадки — це я не як перекладач, а як автор кажу, коли до мене підходили читачі з російськомовної України і (хай це буде нескромно) зізнавалися, що взагалі читати українською почали з моїх книжок і їх це затягнуло й вони мені дуже вдячні за те, що якось ті мої тексти їх розвернули обличчям до української мови, її пізнавання. І ще вони казали: «Ви в мені пробудили зацікавлення незнайомими словами. Тобто я на той час недостатньо добре і глибоко володів українською, але знаходив у вас такі цікаві слова, значення яких не знав, і розшукував їхні значення…». Я говорю тут про страшенно рідкісний тип людей, особливий тип читачів. Але я вже багато років живу і маю багатолітній досвід спілкування зі своїми читачами, бо чимало виступаю. Тому я можу сказати, що це не були поодинокі випадки. Це така лінія, яка мене, можна сказати, супроводжує вже віддавна. Тому це хоч і рідкісний тип читача, але його значення недооцінювати не варто. Треба про нього думати і для нього писати. Давати йому цю пружину — здивуватися якомусь слову, полюбити його, шукати значення, запам’ятати.

Б: — Головне — в міру.

— В міру це скільки? Одне слово на сторінку?

Б: — Одне чи кілька. А якщо забагато, то може відштовхнути… От ти кажеш «більшість, меншість». Мій — уявимо, що є такий — львівський чи чернівецький читач зрозуміє мене і західноукраїнською, і київською мовою. А київський західноукраїнською — не обов’язково.

— Ага, а якщо напишеш по-російськи, то зрозуміють ще й у Донецьку, і в Сибіру, і на російському Далекому Сході. Тоді, може, просто пиши російською.

Б: — Донецьк, Сибір і російський Далекий Схід мене не цікавлять. От якби китайською…

— Бачиш, з китайською та маленька проблема, що ти її не знаєш.

А: — Навіть у китайської є свої межі.

— Сашко, а коли ти пишеш для «Країни» і для «Збруча», чи є різниця у використанні лексики?

Б: — Але туди й туди я пишу трохи в різних жанрах…

— Я розумію, але все ж питаю про лексику.

Б: — Лексика також залежить від жанру. Для «Країни» я пишу сюжетні фейлетони, там є персонажі, і в їхніх діалогах виникають буковинські словечка. Але не галицькі, бо часто місцем дії якоїсь мініатюри є саме Буковина. А коли я пишу тобі,

1 ... 15 16 17 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"