Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

48
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 63
Перейти на сторінку:

Каміль подивився на неї, ніби хотів ще щось сказати, але потім просто зітхнув і вийшов з магазину.

Аня розвернулася до клієнта, що терпляче чекав.

— Вибачте за цю сцену, — вона зніяковіло усміхнулася.

Француз усміхнувся у відповідь:

— Нічого, це було досить захопливо. Тож як щодо кави?

Аня лише розсміялася.

Француз явно не очікував, що йому можуть відмовити. Він розгублено усміхнувся, ніби перевіряючи, чи це жарт.

— Ви серйозно? — перепитав він, все ще тримаючи в руках сувенірну шкатулку.

Аня чемно кивнула.

— Так, дякую за пропозицію, але я відмовлюсь.

Він мить мовчав, ніби не розуміючи, як правильно відреагувати. Потім злегка усміхнувся, наче визнаючи свою поразку, і витягнув гаманець.

— Ну що ж, тоді я хоча б куплю цю шкатулку.

Аня пробила чек, упаковала покупку й передала йому.

— Дякую за покупку. Гарного дня!

— Вам також, мадемуазель Аня, — він підморгнув, а потім, із легкою усмішкою, попрямував до виходу.

Лілі, яка весь цей час стояла біля прилавка й спостерігала за сценою, голосно видихнула й закотила очі.

— Ну ти даєш, Аню.

Аня підняла на неї погляд.

— Що таке?

— Чоловік — як із реклами парфумів! Запрошує тебе на каву, а ти йому: «Ні, дякую»!

— Ну, значить, не хочу йти з ним на каву, — спокійно відповіла Аня, повертаючись до роботи.

— Господи, Аню, я б на твоєму місці вже сиділа десь у затишному ресторані, слухаючи його чарівний французький акцент!

— Тому ти — це ти, а я — це я, — з усмішкою відповіла Аня.

Лілі театрально зітхнула й підперла голову руками.

— Каміль, француз… Яке життя, Аню! А я тут із сувенірами воюю…

Аня розсміялася й кинула їй серветку.

— Лілі, мені здається, ти занадто драматизуєш.

— Я? Драматизую? — Лілі з удаваним обуренням зробила вигляд, що вона шокована, а потім підморгнула. — Але якщо передумаєш, я б із радістю взяла його номер телефону!

Аня тільки похитала головою, усміхаючись. День продовжувався, як завжди, але на душі в неї було якось легко.
 

Вечір у магазині минув спокійно. Потік клієнтів поступово зменшувався, і ось, нарешті, Аня з Лілі зачинили двері.

— Ну що, — протягнула Лілі, знімаючи фартух, — твій романтик сьогодні не з’явився?

Аня здивовано знизала плечима.

— Схоже, що ні.

Вона сама не могла пояснити, чому це її так зачепило. Звичайно, Каміль не був зобов’язаний приходити щодня, але після всіх його витівок — троянд, кави, несподіваних появ — його відсутність виглядала дивно.

— Може, передумав? — припустила Лілі, грайливо піднявши брови.

— Не сміши, — усміхнулася Аня, хоча її всередині трохи штрикнуло.

Вона вийшла з магазину, вдихаючи прохолодне повітря. Зима ставала дедалі холоднішою, але прогулянка до дому завжди допомагала їй розслабитися після роботи.

Зазвичай Каміль уже чатував десь неподалік — чи то ховаючись за рогом, чи то несподівано з’являючись із кавою. Але зараз його не було.

Аня йшла вулицею й ловила себе на тому, що мимоволі озирається. Дурниці. Чого вона чекає? Його жартівливих коментарів? Ще однієї смішної сцени з ревнощами?

«Що зі мною?» — подумала вона, трохи роздратовано стиснувши губи.

Може, він справді передумав? Чи в нього з’явилися інші справи?

Або ж…

Ця думка несподівано викликала неприємне відчуття.

Аня зайшла у свою квартиру, переодяглася в домашній одяг і зробила собі чай. На душі було трохи порожньо.

Вона взяла телефон, покрутила в руках. Писати Камілю? Це було б дивно.

«Якщо захоче — прийде», — сказала вона собі.

Але цього вечора він так і не прийшов.

Аня лежала на ліжку, втупившись у стелю. Сон не йшов. Вона спробувала ввімкнути фільм — щось легке, щоб відволіктися, але її дратували голоси акторів, безглузді діалоги, навіть світло екрана.

Вона вимкнула телевізор, потягнулася до книжки, яку почала читати ще минулими вихідними. Але вже на другій сторінці зрозуміла, що нічого не сприймає. Її очі бігли рядками, а думки кружляли зовсім не навколо сюжету.

Чому вона так переживає? Це ж просто Каміль.

Ну не прийшов — то й що?

Він що, зобов’язаний її розважати щодня?

Аня роздратовано кинула книжку на тумбочку й підвелася. Взяла телефон, але одразу ж поклала назад.

— Це смішно, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Вона пішла на кухню, наливши собі води. Випила кілька ковтків і подивилася у вікно. За склом спокійно спав нічний Будапешт, а вона ніяк не могла зрозуміти, що з нею коїться.

Невже їй бракує цього албанського дивакуватого романтика?

Це ж нонсенс.

Але щойно вона дозволила собі визнати цю думку, в грудях щось ніби стислося.

Аня повернулася в ліжко, закуталася в ковдру, заплющила очі.

«Завтра він прийде», — прошепотіла вона собі.

Але сон усе одно не приходив.

Аня довго не могла заснути, а коли їй нарешті вдалося задрімати, телефон раптово завібрував. Вона різко сіла, сон ще не відпустив її повністю.

Повідомлення.

Від Каміля.

Вона швидко розблокувала екран, але в повідомленні не було жодного слова—тільки геолокація.

Аеропорт.

Аня розгублено кліпнула очима, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вона одразу ж набрала коротке запитання:

— Що трапилося?

Відповідь прийшла майже миттєво:

— Хотів тобі розповісти. Але повів себе як ідіот. Не зміг підібрати слів.

Аня відчула, як у грудях щось стиснулося. Вона швидко набрала ще одне повідомлення:

— Каміль, куди ти летиш?

— В Іспанію. Термінове відрядження. Все дуже раптово.

Аня довго дивилася на ці слова, намагаючись осмислити ситуацію.

Відрядження? Чому він нічого не сказав раніше?

— Чому ти просто не прийшов і не сказав?

Кілька хвилин на екрані висіло повідомлення «Каміль набирає текст…», але нічого не приходило. Потім, нарешті:

— Бо мені соромно. Я не хотів, щоб ти бачила мене таким.

Аня стиснула телефон у руці.

1 ... 15 16 17 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де пахне мигдалем , Syringa», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, де пахне мигдалем , Syringa"