Читати книгу - "Друга одіссея"

сферу, єдиного штучного інтелекту, що контролював би корабель, не існувало. Принаймні нелюдського інтелекту.

Росіяни терпляче чекали на його відповідь.

— Я згоден, — зрештою відповів Флойд. — Сповістіть Землю про те, що ми робимо, і починайте слухати. Гадаю, ви використаєте усі можливі частоти?

— Так, щойно вирахуємо допплерівську поправку. Як там справи, Сашо?

— Дайте мені ще дві хвилини, я запущу автоматичний пошук. Скільки ми маємо слухати?

Капітан зробила ледь помітну паузу перед тим, як відповісти. Флойд часто захоплювався рішучістю Тані Орлової, і якось зізнався їй у цьому. З властивим їй почуттям гумору Таня відповіла: «Командир може бути неправим, але непевним — ніколи!»

— Слухаємо п’ятдесят хвилин, відтак десять хвилин доповідаємо на Землю. Потім повторюємо наші дії.

Утім, особливо не було що слухати й на що дивитися; автоматичні системи краще вправлялися із просіюванням радіошуму, ніж людські органи чуття. Попри це, час від часу Саша підсилював звук на акустичній системі, і рев радіаційних поясів Юпітера заповнював кабіну. Це звучало так, наче хвилі розбиваються об усі разом узяті пляжі Землі й принагідно в атмосфері Юпітера вибухають надпотужні блискавки. Тут не було й сліду чогось схожого на сигнали людини, тож один по одному члени команди, що не були на чергуванні, мовчки випливали геть з приміщення.

Чекаючи на результати прослуховування, Флойд розважав: хай що сталося із «Цянем», це трапилося за дві години до того, як вони почули цю новину із Землі. Однак «Леонов» міг прийняти повідомлення з Європи за якусь хвилину, тож китайці мали достатньо часу, щоб повернутися в ефір. Їхня тривала мовчанка свідчила про катастрофу, і Флойд зловив себе на тому, що перераховує можливі варіанти того, що могло статися.

П’ятдесят хвилин тяглися немов години. Коли вони добігли кінця, Саша розвернув корабельну антену до Землі й доповів про невдачу. Використавши решту часу для пересилки нагромаджених повідомлень, він запитально поглянув на капітана.

— Чи варто пробувати ще? — запитав він голосом, що чітко відображав його скепсис щодо цієї справи.

— Звісно. Ми можемо скоротити тривалість, але слухатимемо й далі.

Антену знову спрямували на Європу. І майже одразу автоматичні монітори почали блимати тривожними вогнями.

Рука Саші метнулася до посилювача звуку, і рев Юпітера заповнив кабіну. На нього наклався тихий, немов шепіт під час грози, але нестеменно людський голос. Мову розпізнати було складно, хоча, судячи з інтонації та ритму, Флойд зробив висновок, що це не китайська, а якась європейська мова.

Саша налаштував апаратуру, і слова стали чіткішими. Мова, без сумніву, англійська, але зміст дражливо нерозбірливий.

Проте існує комбінація звуків, яку людське вухо розпізнає серед будь-якого гамору. Коли вона несподівано долинула крізь фоновий рев Юпітера, Флойду здалося, що він ще не прокинувся, а спить, і йому сниться якийсь фантастичний сон. Його колегам знадобилося трохи більше часу, щоб відреагувати; відтак усі вони обернулися до нього з виразами подиву й підозри, які повільно проступали на їхніх обличчях.

Бо перша фраза, що долинула з Європи, була такою:

— Докторе Флойде, докторе Флойде, сподіваюся, ви мене чуєте.

Розділ 11. Крига і вакуум

— Хто це? — прошепотів чийсь голос, але решта одразу ж зацикала. Флойд розвів руками, демонструючи своє нерозуміння та, як він сподівався, невинність.

— …знаю, що ви на борту «Леонова»… можливо, часу обмаль… за допомогою антени в моєму костюмі, де я думаю…

На кілька секунд сигнал зник, згодом повернувся значно чистіший, хоча й не набагато голосніший.

— …передайте цю інформацію на Землю. Три години тому знищено космічний корабель «Цянь». Я — єдиний, хто вижив. Використовуючи радіо в моєму скафандрі, маю надію вийти з вами на зв’язок. Не маю уявлення, чи в нього достатній діапазон дії, але це мій єдиний шанс. Будь ласка, слухайте уважно. НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ. Повторюю: НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ.

Сигнал знову зник. У приміщенні запанувала приголомшлива тиша, яку ніхто не збирався порушувати. Чекаючи на відновлення сигналу, Флойд гарячково пригадував, хто б то міг бути. Його пам’ять відмовлялася впізнавати голос — це міг бути будь-який китаєць, що здобув освіту на заході. Можливо, хтось, із ким він зустрічався на наукових конференціях, але якщо той, хто говорить, не представиться, Флойд ніколи його не впізнає.

— …невдовзі після місцевої півночі. Ми безперервно закачували воду, і баки були майже наполовину повні. Ми з доктором Лі вирушили перевірити ізоляцію труб. «Цянь» стоїть — стояв — приблизно за тридцять метрів від краю Великого каналу. Труби виходили прямо з космічного корабля під кригу. Лід тут дуже тонкий — ходити небезпечно. Недалеко проходить тепла течія глибинних вод…

Знову тривала мовчанка. Флойду спало на думку, що, напевно, мовець рухається, тож на хвилину його відрізала якась перешкода.

— …без проблем — п’ять кіловатів світла розійшлося від корабля. Він сяяв на кризі, немов різдвяна ялинка. Прекрасні кольори. Лі побачив його першим — величезна темна маса, що здіймалася із глибин. Спершу ми подумали, що то косяк риби — надто величезне воно було для єдиного організму — потім ця істота почала пробиватися крізь лід.

— …Докторе Флойде, сподіваюся, ви мене чуєте. Це професор Чанґ, ми зустрічалися 2002 року на конференції у Бостоні.

Думки Флойда миттю перенеслися на мільярди кілометрів. Він невиразно пригадував той прийом після заключної сесії Об’єднаного міжнародного астрономічного конгресу в Бостоні, останній, де брали участь китайці перед другим етапом Культурної революції[9], але він чітко згадав самого Чана — маленького жартівливого астронома й екзобіолога, що так і сипав дотепами. Зараз він не жартував.

— …немов пасма мокрих водоростей, виповзло на сушу. Лі побіг до корабля, щоб прихопити камеру, я залишився на чатах, доповідаючи обстановку по радіо. Воно рухалося так повільно, що людина запросто могла його обігнати. Я був більше захоплений, аніж нажаханий. Намагався здогадатися, що це за істота — щось на кшталт бурих водоростей, фотографії яких я колись бачив у Каліфорнії, — але, як виявилось, я помилявся.

Маю зазначити, вилізши з води, це створіння втрапило в халепу. Воно не могло вижити при температурі на сто п’ятдесят градусів нижче за температуру його нормального середовища.

Рухаючись уперед, воно замерзало на ходу, кавалки відвалювалися, тріскаючись, немов бите скло, та попри це, істота просувалася до корабля, немов чорна припливна хвиля, що весь час сповільнюється.

Я був такий вражений, що втратив здатність ясно мислити і навіть не міг припустити, що воно намагається зробити…

— Ми можемо йому відповісти? — прошепотів Флойд.

— Ні, надто пізно. Європа скоро зайде за Юпітер. Доведеться чекати, поки вона знову вийде із