Читати книгу - "Пасажир"

декого довгий язик. А в поліції затонкі стіни.

— Хто провадить справу?

— Кримінальний відділ. Та я зателефоную прокуророві. Ця історія пов’язана зі стріляниною на вулиці Монталамбер. То я і буду її розслідувати.

— Ти можеш це довести?

— Доведу, якщо мені передадуть справу.

— А трупи де?

— А ти як гадаєш? В Інституті судової медицини, звісно.

Анаїс не знала, де він, але подумала, що знайде.

— Зустрічаємося там?

— Навіть не знаю, як ти це робиш, — вишкірився він. — Ти взуваєш мене, як хочеш, а я ще й прошу. Може, якось влаштуємо сеанс мазохізму?

— За півгодини?

— Я вже в дорозі. Чекаю тебе на місці.

Обидва зародки плавали в навколоплідній рідині, неначе два крихітні астронавти. Поміж кров’ю і водою, повітрям і духом. Легенькі, сплетені водно. Перший набагато більший. Проте саме він був нагорі. Другого затиснуто в долішню частину матки. Переможений. Над ними звивається і вигинається мережа судин, схожих на летюче коріння, як ото в тих рослин, що вирощують у невагомості на космічних станціях.

— У нас проблема.

Кабінет лікаря. Він не зводить очей із чоловіка і вагітної жінки, що сидять напроти нього. Вона молода білявка з майже білими косами, він здоровезний бородань. У кімнаті панують осінні барви. Червона, охряна, золотаво-брунатна. Тільки полаковане дерево і тканини пурпурового кольору.

— Що за проблема?

Обхопивши круглого живота, жінка ставить це запитання з агресивністю, що виказує її страх. У неї обличчя слов’янського типу. Високі вилиці. Очі немов у кішки. Волосся таке тонюсіньке, що аж мерехтить на сонці. Поміж соковитими грудьми вагітної молодиці зблискує натільний хрестик.

Чоловік — втілення того ж таки слов’янського типу. Сорочка лісоруба, широкі плечі, густа борода і випнута щелепа.

Лікареві трохи незручно. Його обличчя не віщує нічого доброго. Молодий, але вже майже лисий. Лискуче чоло вінчає кощаве обличчя, наче завершення нав’язливої, невідступної думки. Тонкі вуста вимовляють неприкрашені безтілесні сухі слова.

— Якщо це може вас заспокоїти, — усміхається він, — то таке частенько трапляється.

— Що за проблема?

— Як ви знаєте, у вас монохорна вагітність.

Чоловік із жінкою перезираються.

— Ми не дуже добре балакаємо французькою, — шепоче жінка з гострим акцентом, де вчувається якась крижана лють.

— Перепрошую. Цією французькою ніхто не балакає. Я хочу сказати, у вас монозиготні близнята. Вони вийшли з одної заплідненої яйцеклітини. Вам, либонь, уже казали про це багато разів. Вони містяться в одній оболонці, й у них одна плацента. Інакше мовлячи, вони живляться з одного джерела.

— Та й що?

— Зазвичай кожен ембріон пов’язаний із плацентою власною мережею кровоносних судин. Часом ті системи переплутуються і зародки поділяють одну мережу. Це зветься анастомоз. І тоді є ризик порушення рівноваги. Один плід може отримувати більше, ніж другий.

— Оце й відбувається у мене в животі?

Лікар киває.

— Така проблема виникає в п’яти і навіть п’ятнадцяти відсотків від усіх випадків. Зараз я покажу.

Він підводиться і бере зі стійки в себе за спиною кілька знімків УЗД. Розкладає їх на столі так, щоб подружжя могло їх бачити.

— Цей ембріон розвинений більше, ніж другий. Він живиться коштом свого братика. Та ситуація може змінитися…

Мати не зводить очей із тих знімків.

— Він це навмисне, — сичить вона. — Хоче вбити брата.

Лікар махає перед собою руками й усміхається.

— Та ні, заспокойтеся. Дитина тут ні при чому. Просто судини переплелися так, що він здобув перевагу. Ось тут видно, що розподіл судин…

Батько уриває його.

— Це можна вилікувати?

— На жаль, ні. Залишається тільки чекати. Може, розподіл судин зміниться природним чином і тоді…

— Він це навмисне, — тихо повторює мати, тримаючись за своє розп’яття. — Хоче убити брата. Уроки на нього наводить!

Тепер вони їдуть в авто. Батько стиснув кермо, наче хоче видерти його з корінням. Дружина дивиться на шлях, зіниці її розширені, наче в кішки вночі.

І ось вони знову в кабінеті гінеколога.

— Шкодую, але ситуація близька до критичної.

Усміхатися він уже не може. Змарніла жінка знову обхопила свого живота. Шкіра в неї на обличчі тонка, мов пергамент. На скронях видніють блакитні жилки.

На письмовому столі лежать нові знімки УЗД. Обидва зародки згорнулися клубочками. Один займає дві третини матки. Він наче дратує свого брата. Пригнобленого.

— Він і далі набагато ліпше живиться. Якщо точніше, він отримує практично всю кров із плаценти. За такого стану справ другий проживе не більше двох-трьох тижнів…

— І як можна цьому зарадити?

Лікар підводиться з-за столу. Якусь хвилю він дивиться у вікно. Червоно-золотаві барви в кімнаті наче аж погустішали.

— У вас є вибір. Або нехай природа робить своє діло, або…

Він вагається, потім обертається до подружжя. Та звертається лише до жінки.

— Надати перевагу другій дитині, що не може сама живитися. Щоб порятувати її, є тільки один вихід. Я хочу сказати…

— Гаразд. Я зрозуміла..

Згодом, уночі, мати прокидається від болю. Вона ледве добивається до ванни. Зі стогоном осідає на долівку. Батько теж підводиться. І бачить дружину долі, вона стоїть рачки: її випукле черево продерло сорочку. Шкіра на животі вряди-годи напинається. По ній гамселить один із зародків. Він розлючений. Він хоче вийти. Хоче бути сам…

— Треба убити його! — верещить мати, вмиваючись слізьми. — Це… це злий дух! То jest duch zlego!

Кубела раптом прокидається. Він лежить скоцюрблений на гнилому паркеті. Перше відчуття — солоний присмак сліз, друге — вогкість долівки. І врешті, пітьма.

Котра ж година оце? Ще нема четвертої. Уже смеркло. Дощ дудонить у вікна. Паркетом сновигають таргани. І як він примудрився тут заснути? Може, вся річ у небажанні сприйняти правду. Ту, яку він угадав, коли читав медичні висновки та результати аналізів.

Він підійшов до вікна. За шибкою нічого не було видно, крім густої запони дощу. Ні ліхтаря, ні лампи. В його голові все перемішалося. Він не міг зловити якусь думку і зосередитися на ній. І водночас йому здавалося, ніби він мислить тверезо, як ніколи досі ще не мислив. У своєму маренні він відтворив історію близнят Кубел. Вона була уві сні, та він знав, що все так і сталося. Під ногами в нього валялися медичні звіти, висновки, числа, що їх він знайшов разом зі знімками… Він інстинктивно відчував, яке рішення ухвалила його матінка. Він знав, що народжений від