Читати книгу - "Фараон"

шість років воював на східних кордонах. Ровесники мої вже стали полководцями, а я досі лише сотник і весь час дістаю киї з наказу богобоязливих жерців. За що ж чинять мені таку кривду? «Удень я звертаю серце моє до книжок, а вночі читаю, бо дурень, що втікає від книжки так, як прудка газель, своєю глупотою схожий на осла, якого б’ють щодня, схожий на глухого, який нічого не чує і до якого треба говорити з допомогою жестів. Незважаючи на цю мою пристрасть до науки, я не вихваляюся своїми знаннями, а раджуся з усіма, бо від кожного можна чогось навчитися, а достойним мудрецям складаю шану!..»

Фараон нетерпеливо ворухнувся, але слухав далі, знаючи, що така велемовність обов’язкова для єгиптянина, бо вважається, що цим він виявляє найвищу шану до свого начальства.

— Отакий я, — говорив далі Євнана. — «В чужій оселі я не заглядаюся на жінок, слугам даю їсти, що їм належить, та, коли йдеться про мене, не сперечаюся при поділі. У мене завжди задоволення на обличчі, а з начальниками я чемний і не сідаю, коли старший стоїть. Я не нахабний і непроханим не заходжу, до чужого дому. Що побачить моє око, про те я мовчу, бо знаю, що ми глухі для тих, хто любить багато говорити. Мудрість учить, що тіло людини — наче комора, повна різноманітних відповідей. Тому я завжди вибираю найкращу і висловлюю її, а безглузду відповідь тримаю замкненою в тілі моїм. Чужих наговорів не повторюю, а коли мені дають доручення, — виконую його якнайкраще…» І що я маю за це?.. — закінчив Євнана, підвищивши голос. — Голодую, ходжу в лахмітті, а на спині лежати не можу, така вона збита. Читаю в книжках, що жрецький стан винагороджував хоробрість і розторопність. Та це, мабуть, було колись та й дуже давно. Бо теперішні жерці одвертаються спиною до розумних, а мужність і силу вибивають із офіцерських кісток…

— Я засну від його балаканини! — мовив фараон.

— Євнано, — перебив Тутмос, — ти вже переконав його святість, що добре знаєшся на книжках, а тепер скажи якнайкоротше, чого ти хочеш.

— Стріла так швидко не долітає до цілі, як моє прохання долетить до божественних п’ят його святості, — відповів Євнана. — Так остогидла мені служба в голених голів, такою гіркотою сповнили жерці моє серце, що, коли не переведуть мене до війська фараона, я прохромлю себе власним мечем, перед яким не раз і не сотню разів тремтіли вороги Єгипту. Я волію бути десятником або навіть простим воїном його святості, ніж сотником у жрецьких полках; свиня або пес можуть служити їм, а не правовірний єгиптянин!..

Останню фразу Євнана сказав з таким лютим гнівом, що фараон кинув по-грецьки Тутмосові:

— Візьми його в гвардію. Офіцер, який не любить жерців, може згодитися нам.

— Його святість, володар обох світів, наказав прийняти тебе до своєї гвардії, — повторив Тутмос.

— Здоров’я й життя моє належить володареві нашому Рамзесові… Хай він живе вічно! — вигукнув Євнана і поцілував килим, що лежав під царськими ногами.

Поки вщасливлений Євнана задкуючи виходив з намету, через кілька кроків падаючи ниць і благословляючи повелителя, фараон сказав:

— Мені аж в горлі шкребло від його балаканини… Треба мені навчити єгипетських воїнів та офіцерів висловлюватися коротко, а не так, як учені писарі.

— Якби в нього була тільки ця вада!.. — шепнув Тутмос, на якого Євнана справив прикре враження.

Фараон покликав до себе Саменту.

— Не хвилюйся, — сказав він жерцеві. — Офіцер, який ішов за тобою, не вистежував тебе. Надто він дурний, щоб виконувати таке доручення… Але при потребі він може пригодитися, рука в нього важка!.. Ну, а тепер скажи, — додав фараон, — що змушує тебе до такої обережності?

— Я вже майже знаю дорогу до скарбниці в Лабіринті, — відповів Саменту.

Фараон похитав головою.

— Важка це річ! — тихо мовив він. — Я добру годину крутився по різних коридорах і залах, як миша, за якою женеться кіт. І признаюся тобі, що не тільки не запам’ятав цієї дороги, а навіть не вибрався б на неї сам. Смерть під сонцем може бути навіть весела; але смерть у тих норах, де кріт заблудився б!.. брр!..

— І все ж таки ми мусимо знайти й розгадати цю дорогу, — сказав Саменту.

— А якщо доглядачі самі віддадуть нам потрібну частку скарбів?.. — спитав фараон.

— Вони не зроблять цього, поки живі Мефрес, Гергор та їхні поплічники. Повір мені, володарю, що ці сановники прагнуть одного: скрутити тебе повивачем, як немовля…

Фараон зблід від люті.

— Коли б я не скрутив їх ланцюгами!.. Яким чином ти хочеш відкрити дорогу?

— Тут, в Абідосі, в гробниці Осіріса, я знайшов повний план дороги до скарбниці, — відповів жрець.

— Звідки ж ти знав, що він тут є?

— Мені підказали це написи в моєму храмі Сета.

— Коли ж ти знайшов план?

— Коли мумія вічно живого батька твого, володарю, була в храмі Осіріса, — відповів Саменту. — Я супроводив божественне тіло і, стоячи на нічній службі в «опочивальні», зайшов до святилища.

— Тобі б бути полководцем, а не верховним жерцем!.. — вигукнув, сміючись, Рамзес. — І ти вже розумієш дорогу Лабіринту?..

— Я розумію її давно, та лише тепер зібрав умовні знаки, щоб керуватися ними.

— А ти можеш мені це пояснити?

— Звичайно, і навіть при нагоді покажу тобі, володарю, мій план. Дорога ця, — вів далі Саменту, — обходить зигзагом чотири рази весь Лабіринт; починається в найвищому поверсі, а закінчується в найнижчому підземеллі і робить силу-силенну різних закрутів. Тому вона така й довга.

— А як же ти потрапиш з однієї зали до другої, коли там багато дверей?..

— На кожних дверях, що ведуть до мети, є частина вислову: «Горе зрадникові, який намагатиметься розгадати найвищу державну таємницю і запустити свою святотатську руку в скарбницю богів. Труп його буде падлом, а дух не знатиме спокою і тинятиметься в підземеллях, катований власними гріхами…»

— І тебе не лякає цей напис?

— А хіба тебе, володарю, лякають лівійські списи?.. Ці погрози для простолюду, а не для мене, я й сам зміг би написати ще страшніші прокляття… Фараон замислився.

— Правду кажеш, — мовив він, — спис не страшний для того, хто зуміє його відбити, а хибна дорога не спокусить мудреця, який знає слово істини… Але як же ти зробиш, щоб перед тобою розсувалися камені в стінах, а колони щоб ставали для тебе вхідними дверима?..

Саменту зневажливо знизав плечима.

— В моєму храмі, — мовив він, — теж є потаємні входи, які відкриваються навіть важче, ніж у Лабіринті. Хто