Читати книгу - "Полтава"

Оден з найбільших і найважніших боїв в історії людства став неминучим.

L

Цар хотів відтягнути битву до 29 червня, себто до дня своїх ім'янин. Так король приспішив речинець. До шведського табору перейшов від москалів якийсь німець і доніс, що цар дожидає ще приходу калмуків. Тоді король, щоб не допустити до того скріплення ворожих сил, рішився на битву дня 27 червня. Дня 25 оден з поляків утік від Понятовського, прибіг до царя і сповістив його про цей речинець.

— Ну, что жь! — сказав цар. — На начинающаго Бог.

І того ж дня двигнув свою армію ближче Полтави. Розтаборився між Яківцями й Патлаївкою.

Новий московський табор — це була чотирикутна редута о сильнім профілю, ззаду забезпечена стрімким обривистим берегом Ворскли і самою рікою, яка в тому місці роздирається на кілька рукавів, відділених від себе непроходимими болотами. Лівий бік табору опирався об ліс, що тягнувся між Яківцями а Хрестовоздвиженським монастирем біля самої Полтави. Перед фронтом простягалася рівнина, широка на дві версти, а за нею будищанські ліси.

Між тими лісами а Полтавою стояла армія шведська. Московський табор своїм лівим, сильно укріпленим причілком був звернений якраз проти центру шведського табору,

На тій то відчиненій рівнині казав цар висипати шість незв'язаних з собою редут на віддаль вистрілу з рушниці, а перед ними, майже рівнобіжне, построїти ще чотири такі ж редути. Була це новість, якої сучасна стратегія не знала. За тими редутами, мов за традиційними московськими заставами, молода й незакалена в боях армія Петрова мала себе почувати безпечнішою. Шведська ж армія, відома з незвичайної "бравурності", повинна була спинитися в своїм першім розгоні і загаятись, добуваючи ті редути.

Таким-то способом цар підготовив собі дуже вигідну позицію. Забезпечив флянки, утруднив шведам офензиву, а на випадок програної битви підготовив вільний перехід йа Ворсклу. Без того під першим сильним напором шведів москалі могли опинитися в Ворсклі і вигинути, як не в ріці, так у неперехідних болотах, — могли, значиться, прийти нові, ще страшніші від перших, Конотопи.

Перевага в людях була по московськім боці. Цар мав 60 баталіонів піхоти, а король тільки 25, і то не повних, проти 72 московських гармат стояли тільки 4 шведські, бо інші або були ушкоджені, або не мали стрілен.

Але і з тих 25 тисяч шведів, котрі осталися шведському королеві, поверх 2 тисячі треба було залишити біля гетьмана Мазепи для охорони величезного табору, дві тисячі пильнувало Полтави, 1200 людей стояло над Ворсклою нижче твердині для забезпечення тилів, а мало що не дві тисячі стояло залогами в Нових Санжарах, Біликах, Сокілках і Кобиляках. Король Карло міг тоді двигнути до бою не цілих 20 тисяч на 80 тисяч москалів, себто оден швед мав іти на чотирьох москалів.

А все ж таки цар Петро боявся атакувати Карла. Шведська армія, хоч по свойому складу не була суцільна, бо служили в ній шведи, українці, поляки і волохи, але зате половина людей — це були закалені в боях ветерани, карні, послушні своїм досвідченим офіцерам, готові доказати чудес, щоб підтримати славу Швеції і до вінка на голові свого улюбленого вожда докинути нову, блискучу вітку.

LI

Ранком дня 26 червня ст. ст. цар дав диспозицію битви. Передові редути заняв генерал Августов з двома баталіонами піхоти, в кождім по 600 людей. В кождій редуті стояла одна трифунтова гармата, заряджувана з дула.

За редутами 17 полків кінниці генералів Рене і Бавера під загальною командою Меншикова. Від них направо стояв князь Волконський з шістьма полками кавалерії, дожидаючи приходу армії Скоропадського, котру він мав зв'язати з головною армією Петра.

В кождім кавалерійськім полку було десять рот, в кождій не менше сотні коней. Крім того, кождий полк мав відділ кінних гренадієрів, осмотрених в ручні гранати. Були це люди вибрані, які мали за собою боєвий досвід. Збруя кавалериста складалася з фузії і шаблі. При кождім драгонськім полку були окремі півпудові гавбиці з кінною обслугою.

Цар з цілою піхотою і головною артилерією заняв місце в укріпленім таборі. Мав він під своєю командою 56 баталіонів, по 600 людей кождий. Оружжя піхоти складалося з фузії зі штиком і зі шпади, пікінери мали списи і по два пістолети. Через плече в піхотинця перевішена була торба на 60 куль і на кремені, на груді, на ремінці, порошниця. Капрали й сержанти замість фузій мали галябарди, а офіцери шпади і списи.

Фузії несли на 150—200 кроків, гармати доходили до 500.

Між царськими вищими офіцерами було багато чужинців, особливо німців, як знаменитий кавалерист Бавер, інженер і артилерист Брюс, як славний з завзятої оборони Полтави Келлін і другі. З москалів визначалися: фельдмаршал Шереметєв, хитрий і жорстокий Меншиков, осторожний Голіцин і холоднокровний Рєпнін.

Цар Петро, знаменитий агітатор і демагог, напередодню битви об'їздив свої полки, збирав офіцерів і толкував їм про важність моменту і про далекосяглість подвигу, котрий на них завтра чекає.

Особливо бив на гетьмана Мазепу.

— Цей зрадник, — гукав цар, — знюхався з королем Карлом і з самозванцем Лещинським, щоб розбити єдину й неділиму Росію. Вони під присягою обіцяли йому утворити окреме, від нікого незалежне князівство Українське та прилучити до нього Волинь, Дон і Запорожжя. Але Лещинського військо вже в пух розбите, Січ збурена, а всіх ворогів перед нами тільки 34 полки, і ті неповні, перетомлені, збідовані. Остається нам побити й ті марні останки. Віра, церква й "отечество" вимагають того від вас. Потрудіться, товариші!

Словом "товариші", як маслом, їх мастив.

Причвалавши на гнідім коні до своїх гвардейських полків і прикликавши офіцерів, викрикував:

— Ви були свідками, як ворог зневажав нашу святиню, як він насміхався над нашим обрядом святим і над нашою єдиноправдивою вірою православною. Знайте, що чванькуватий, але й передбачливий король Карло розписав уже в Москві для свого війська квартири, а генерала Шпарре іменував генерал-губернатором московським. Він хоче наше "любезноє отечество" розбити на дрібні князівства, завести в них свою єретицьку віру і знищити Росію дотла. Оставимо ж ми таку наругу і презирство над нами без належної помсти? Ні, ніколи!

— Смерть ворогам! — відповіли йому офіцери.

— Смерть ворогам! — понеслось по цілому таборі. Після того війську прочитано знаменитий боєвий приказ: