Читати книгу - "Вітри сподівань"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 159 160 161 ... 168
Перейти на сторінку:
примітив, як його хлопці міняться з лиця, переймаючи тарілку у свої руки. «Оце тобі й козаки… Кожний норовить доторкнутися дівочої руки, і всі немов на шпикачках…» — подумав Година, спостерігаючи за хлопцями. Та вже коли черга дійшла й до нього, дивно затремтіли пальці, але Павло, стримавши себе, голосно мовив:

— А хто захоче, тому ще дістанеться? А то такі духоти від каші — боюсь, і миску згризу!

Усі весело зареготали, а від казана, відірвавшись від куховарення, жваво обізвалася Уляна:

— Задля спасителів наших немає жалю, і свою віддамо!

Сміялися вже всі, а Павло, скуштувавши ложкою каші, мовив примирливо:

— Каша знатна, та воно й зрозуміло: чиї руки це вариво готували… Не всім так!

Застукотіли ложки козаків, і на якийсь час запала тиша. Павло, уминаючи кашу, спідлоба зиркав на дівчат, які неквапливо їли, поглядаючи в бік козаків — може, хтось попросить підкинути ще черпачок. Та хлопці мовчки доїдали, сором’язливо відвертаючись убік, поспішали сполоснути миски та запити кашу прохолодною водицею.

Павло приніс вже помиту миску і простягнув Уляні, ледве виговоривши слова вдячності:

— Ще раз за вечерю велика вдячність від… нас усіх. Мо’, допомога яка потрібна, ми на вогнище і хмизу натягаємо. Уранці не треба буде метушитися.

Уляна поглянула на нього, і чи від вогнища, а чи від чогось незрозумілого чорні очі дівчини спалахнули вогнем, і неначе аж димком від такого пекельного вогню повіяло. Він стояв, не прибираючи простягнутої руки, і коли Уляна вже опустила голову, якийсь дивний вогонь охопив його єство. Павлина, побачивши, як Павло ярився вогнем, співчутливо мовила до Уляни:

— Ти, подруго, хоч пісню заспівай для хлопців. Вони ж, певно, вже забули, коли й чули дівочі голоси, а ти перша співачка на селі!

— Та заспівати можна, а ти поклич до нас Варку, втрьох і заведемо нашої… — озвалася Уляна і попрямувала за хуру причепуритися.

Десятинці, радіючи, почали вмощуватися колом, перешіптуючись поміж собою. Павло присів збоку від десятинців, а Замковий вже тут як тут — привів до їхнього гурту двох музик. Не забарилася і підспівувачка Варка.

Варка була серед дівчат найстаршою. Рішуче підійшовши до музик, мовила:

— Хлопці, ми затягнемо, а ви вже під наші наспіви лаштуйтесь!

Дівчата, взявши одна одну попід руки, затягнули пісню про дівоче кохання.

Ой там за яром Брала дівка льон, Та нічим пов’язати. Ой недалечко Мій милий від мене, Та ніким наказати. Гей, або прийди, Або прилинь, Моє серденько, до мене! Гей, б’ється, б’ється, Ще й побивається Моє серденько без тебе!

Потроху до десятки Години зібралася майже вся сотня, окрім вартових та тих, що сиділи в таємних засідках. Козаки, немов якісь школярики, слухали пісні про дівочу тугу, зрадливе кохання, правдиве чекання милого з війноньки. Статечні їздові тихцем витирали сльози, згадуючи своїх жіночок та дітей, що чекають їх скоріше до рідної хати.

Сотенний Мигура вийшов до кола, підняв правицю і мовив:

— Красно дякуємо вам за пісню, дівчата! А завтра в дорогу, необхідно спочивати всім, а вам тим паче!

Якесь молодецьке відчуття підштовхнуло Павла наблизитись до Уляни, і він мовив:

— Провести вас мушу до гурту — ніч темна, місяць ще не піднісся до небосхилу. Каратимусь думками, а чи все добре.

Біля нього з’явився Гнат Замковий і, здогадавшись, про що говорить Павло, теж обізвався:

— Я з вами, мені Павла самого лишати не можна… — і весело засміявся.

Павло махнув рукою на знак згоди і додав:

— Отак, дівчата, все й стелиться за мною… Оженитися через нього не виходить…

Тепер усі зайшлися сміхом і веселим гуртом заспішили до місця спочинку.

Величезні гурти колишніх бранців сиділи навколо вогнищ, поділившись за одноземством, відчуваючи себе безпечно під опікою козаків. Діти ганялися один за одним верхи на палицях, бавлячись у козаків. Подекуди співали, виводячи тужливими голосами, про долю жіночу. Дівчата зупинилися біля свого гурту, і якийсь молодик, поглядаючи на мужніх козаків, схвально почав про них відгукуватися, не забуваючи нахвалювати Уляну та Павлину. Запросили присісти до гурту, звільняючи місце для чотирьох. Павло сів біля

1 ... 159 160 161 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітри сподівань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітри сподівань"