Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жуль Верн"

class="p1" style="">- Я,- озвався раптом Паганель.- Так, я!

Присутні не могли не помітити, що географ, звичайно такий балакучий, такий нетерплячий, ледве чи зронив кілька слів, коли допитували Айртона. Він слухав не розтуляючи рота. Але слово, що він його оце вимовив, варте було багатьох інших і навіть примусило Гленарвана схопитися з місця.

- Ви, Паганелю! - скрикнув він.- Ви знаєте, де капітан Грант?

- Так, наскільки це можливо знати,- відповів географ.

- І відкіля ви про це довідалися?

- Та з того ж таки документа.

- А...- в майоровім голосі вчувалось цілковите недовір’я.

- Ви спочатку послухайте, Мак-Наббсе,- мовив Паганель,- а потім знизуйте плечима. Досі я не говорив тому, що ви мені однаково не повірили б. Та це було б і ні до чого. Коли я зважився на це сьогодні, то лише тому, що Айртонові слова ствердили мої припущення.

- Отже, Нова Зеландія? - спитав Гленарван.

- Ось послухайте й міркуйте самі,- мовив Паганель. Не без підстав, чи скорше не без підстави трапилось так, що я допустився помилки, яка нас усіх врятувала. Коли я писав того листа, що мені проказував Гленарван, слово «Зеландія» безнастанно точило мені мозок. І ось чому. Ви пригадуєте, ми сиділи якось у фургоні й Мак-Наббс розповідав леді Гелені історію з каторжниками. Він передав їй номер «Австралійської і Новозеландської газети» з статтею про катастрофу біля Кемден-Бріджа. Так-от, саме тоді, коли я писав, газета лежала долі, зібгана так, що виднілися лише два склади в заголовку, а саме - «ландія». Вони наче спалахом освітили мені мозок! Цей уривок слова з англійського документа ми, очевидно, тлумачили досі неправильно, він має означати закінчення слова «Зеландія».

- Он як! - скрикнув Гленарван.

- Еге ж,- з глибоким переконанням у голосі ствердив Паганель.- Це тлумачення не спало мені раніше на думку, і знаєте чому? Бо ж я, цілком природно, вивчав французький документ, повніший за інші, а в ньому саме й бракує цього важливого слова.

- Ого! - посміхнувся майор.- То вже надто багато вигадки, Паганелю, ви щось дуже легко забуваєте ваші попередні висновки.

- Що ж, майоре, я готовий відповісти на всі ваші запитання.

- Тоді,- мовив Мак-Наббс,- скажіть мені, що означає слово Austral?

- Те що й раніше: південні країни.

- Гаразд. А уривок indi, який спершу ви тлумачили як корінь слова indiens - «індіанці», а потім - слова indigenes - «тубільці»?

- Ну, а втретє і востаннє,- мовив Паганель,- він буде початком слова indigence - «злигодні».

- A contin? - вигукнув Мак-Наббс.- Так само означає «континент»?

- Ні! Бо Нова Зеландія тільки острів.

- Як же тоді? - спитав Гленарван.

- Любий лорде,- відповів Паганель.- Я вам зараз прочитаю документ в моєму третьому варіанті, і ви самі зможете судити. Але прошу вас: по-перше, постарайтеся забути наші колишні тлумачення й відкиньте всі упередження; по-друге, вам здасться напевно, що деякі місця витлумачені довільно, можливо, я таки кепсько їх перекладаю, але це слова, що не мають жодного значення, як-то «агонія», котре мені не до смаку, але я не можу пояснити його інакше. До того ж, моє тлумачення засноване на французькому тексті, а не слід забувати - його писав англієць, який може й не знатися на всіх тонкощах французької мови. Після цього попередження я починаю.

І Паганель, повільно й чітко вимовляючи кожний склад, прочитав таке:

 

«27 червня 1862 року трищогловик «Британія» з Глазго потонув після тривалої агонії в південних морях біля берегів Нової Зеландії (по-англійському - Zealand). Два матроси й капітан Грант спромоглися дістатись до берега. Тут, у безнастанних і жорстоких злигоднях вони кинули цей документ на... довготи і 37° 11΄ широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть».

 

Паганель зупинився. Це тлумачення було припустиме. Але саме тому, що воно здавалось так само ймовірним, як і попередні, воно могло бути також помилковим. Гленарван та майор і не думали його заперечувати. А що жодних слідів «Британії» не зустрілося ні на берегах Патагонії, ні на берегах Австралії, там, де пролягає тридцять сьома паралель, то питання розв’язувалося на користь Нової Зеландії.

Це останнє зауваження вченого справило велике враження на його друзів.

- А тепер, Паганелю,- спитав Гленарван,- скажіть мені, чому близько двох місяців ви мовчали про своє відкриття?

- Бо я не хотів іще раз подавати вам марні надії. До того ж, однаково ми прямували до Окленда, що лежить на вказаній в документі широті.

- Але відтоді, як ми збочили із цього шляху, чому ви нам нічого не казали?

- Тому що, хоч яке правильне було б моє тлумачення, воно в жодний спосіб не допомогло б нам урятувати капітана Гранта.

- Чому це, Паганелю?

- Бо ж ми виходимо з припущення про загибель судна біля берегів Нової Зеландії; а що про капітана Гранта вже два роки нічого не чути, то доводиться визнати: він став жертвою або катастрофи, або новозеландців-людожерів.

- То ви гадаєте?..- спитав Гленарван.

- Я гадаю, що, може, будь-коли й знайдуться сліди аварії, але потерпілі з «Британії» загинули без вороття!

- Будемо ж мовчати про це, друзі,- сказав Гленарван,- і дайте мені вибрати слушну хвилину, аби передати цю сумну звістку дітям капітана Гранта!

 

Розділ XX
КРИК СЕРЕД НОЧІ

 

 

Команда яхти невдовзі довідалась, що Айртонові зізнання анітрохи не висвітлили таємничої долі капітана Гранта. На судні запанував глибокий сум, бо на боцмана покладали великі надії, а він, як виявилось, нічого не знав про долю «Британії».

Яхта прямувала за визначеним курсом. Тепер залишалось обрати острів, де висадити Айртона.

Паганель і Джон Манглс розглянули суднові карти. Саме на тридцять сьомій паралелі був позначений самітній острівець, відомий під ім’ям Марії-Терези. Цей скелястий клаптик землі, загублений у просторах Тихого океану, лежав за три тисячі п’ятсот миль од американського узбережжя і тисячу п’ятсот миль - од Нової Зеландії. На півночі найближча до нього земля - архіпелаг Помоту, який перебував під французьким протекторатом. На півдні - ніяких земель аж до льодовищ Південного полюса. Жодне судно не приставало до цього відлюдного острівця. Сюди не долинало