Читати книгу - "Дім, в якому…"

219
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 159 160 161 ... 216
Перейти на сторінку:
На мою думку, таким чином вони захищаються. Їм відомо, що випуску не уникнути, отже, їх чекає розлука з хлопцями, до яких вони встигли прив’язатися. Надії продовжити цю дружбу за межами Дому в них майже немає. То що легше: змиритися з майбутньою розлукою — чи переконати себе в тому, що їм належить розлучитися з ворогами? Відтак вони вибрали друге. Це завдасть їм менше болю. Виглядає їхня «війна» безглуздо, але метод досить дієвий.

— Ви вважаєте себе знавцем жіночої психології? — поцікавилася Хресна, і Ральфа розлютило те, що її запитання змусило його почервоніти.

— Ні, — відповів він сухо. — Не вважаю. Я всього лише висловив свою суб’єктивну думку.

— Яка, проте, заслуговує на високу оцінку, — проговорила Хресна ще зимніше. — Я захоп­лююся вами.

Ральф ледве стримав роздратування.

— У вас іще є запитання?

— Мабуть, нема, — сказала Хресна. — Але я хочу, щоб ви знали: директор не поділяє вашого оптимізму.

— Ще б пак, — пробурмотів Ральф.

— І він має намір вжити всіх можливих заходів для забезпечення безпеки на момент випуску. Як ви до цього ставитеся?

— З розумінням, — відповів Ральф, підводячись. — Пробачте, але до зборів у мене ще є деякі справи.

Хресна кивнула.

— Звісно. Чи внесете ви якісь пропозиції?

— Можливо.

Вона не провела його поглядом. Залишилася сидіти на тому самому місці, втупившись у стіну, наче вимкнений робот. Дуже пряма. З акуратно складеними на столі руками.

Кругловидий клаповухий хлопчик у чорній майці з черепом і схрещеними кістками не­квапом, перевальцем відійшов від дверей. Ральф зачинив їх.

— Що ти тут робиш? — запитав він пошепки.

— Підслуховую, — чесно відповів хлопчина. — Я знаю, що це недобре, — додав він, не чекаючи реакції Ральфа.

Ральф потер повіки кінчиками пальців.

— Тоді навіщо ти цим займаєшся?

— Іноді цікавість переважує моральні засади, — зізнався хлопчик. — З вами такого не трап­лялося?

Ральф притулився до дверей.

— Іди геть, — попросив він. — Щезни з очей.

Білопуз із розумінням кивнув і позадкував.

— Ні, ну яке нахабство! — пробурмотів Ральф, прямуючи до сходів. — Адже навіть не Лог!

Насправді він був тільки радий. Зустріч із зухвалим, але симпатичним Білопузом заступила образ манекена, який нерухомо сидить у вчительській. Жаска подоба, в чому він наразі ще не був готовий собі зізнатися.

Ральф піднявся на третій поверх, у кімнату відпочинку, де на третю годину було призначено збори. Кімната ця рідко використовувалася за призначенням. Передбачалося, що вихователі розслаблятимуться тут у домашній обстановці, але понурі казенні меблі та надто делікатні столики з заяложеними журналами викликали стійкі асоціації з приймальнею дантиста, тож охочих проводити тут вільний час не знаходилося.

Врешті-решт до кімнати перенесли три письмові столи та діапроектор, почепили на стіну шкільну дошку й почали проводити в ній збори. Кімнату це оживило. Вихователі почали тримати тут свої речі, завели собі улюблені крісла, виділили один зі столів під чайний, оголосили крихітний балкончик зоною для курців, а Шериф навіть переніс сюди свій магнітофон. Тепер у кімнаті відпочинку в будь-який час можна було когось застати. Найчастіше — Гомера, який куняв на дивані.

Сьогодні тут пахло валеріаною та серцевими краплями, і Ральфові знову згадалася приймальня при кабінеті зубного лікаря.

Розпростерті в кріслах Гомер і Ящір здавалися жертвами стихійного лиха. На шолудивій голові Гомера красувався страхітливого розміру компрес. Нерухомий погляд Ящера був прикутий до стелі. Краватки в обох виглядали так, немовби їх душили цією деталлю гардероба, піджаків поблизу не було видно.

За одним письмовим столом Голубонька обновлювала косметику, за іншим скрушна Вівця готувала свіжий компрес. В отворі балконних дверей, займаючи його майже цілком, височів Шериф. Дим від його сигари відносило в кімнату, проте Шерифа це не бентежило, він перебував у зоні для курців, а вже куди летів дим, Шерифові було байдуже: Шериф не хотів пропустити нічого з того, що відбувається у кімнаті.

Ральф усівся на диван між двома кріслами — зі стогнучим Гомером та зі зловісно мовчазним Ящером. Процокавши до Гомера, Вівця змінила йому компрес, кинувши на Ральфа докірливий погляд. «Де ж це ви пропадаєте, тоді як ми тут страждаємо, потребуючи вашого співчуття?» Так чи приблизно так розшифровувався цей погляд. Хоча, можливо, він просто закидав Ральфові мовчання. Нестачу співчуття. А може, навіть і цього не було. Водянисті, вибалушені очі Вівці зав­жди здавалися переповненими сльозами, зав­жди дивилися з докором. Грайливі кучерики, а також рюші на її дівочих блузочках виглядали недоречно життєрадісно на тлі сумного-пресумного обличчя.

— Слава богу, мені вдалося сьогодні нікого не придушити, — пробурмотіла Голубонька крізь зуби, розглядаючи своє відображення в люстерку пудрениці. — Дивовижне самовладання...

— Ха-ха-ха! — похмуро подав ознаки життя Ящір.

— Я думала, зі Скельцями ніхто не зрівняється, — продовжила Голубонька. — Але ця сексуально стурбована корова Бедуїнка переплюнула навіть її.

— Ах, ну як можна казати таке про дитину! — обурилася Вівця.

— Дитину?! — вражена Голубонька мало не впустила з руки пудреницю. — Дитину? Та вона виглядає старшою за свою матір, ця жирна сучка!

— Що за слова! — ахнула Вівця.

Слова в кімнаті відпочинку, вочевидь, звучали й набагато міцніші, а обурення Вівці встигло втратити свою вимовність. Ральф зрадів, що не прийшов раніше. Істерика до його появи встигла вичахнути, а він не був співчутливим слухачем, здатним вивести її на новий виток. Утім, він не сумнівався, що ще до початку зборів його встигнуть втаємничити в усі подробиці скоєних у приймальні неподобств.

— За чим ви там так пильно видивляєтеся? — роздратовано поцікавився Гомер у Голубоньки. — Чи не додалося у вас із самого ранку зморщок?

— Ні! — Голубонька з тріском закрила пудреницю. — Я дивлюся, чи не посивіло волосся у мене в носі.

Вихователі обмінялися поглядами, сповненими ненависті. Гомер мимоволі торкнувся носа. Волосся в ньому росло всяке, і сиве, і рябе, досить далеко вилазячи з ніздрів, так що зауваження Голубоньки він просто не міг не взяти в рахунок.

— І він іще щось каже! Він ще чимось незадоволений, — пхекнула Голубонька. — Після всього, що ми з його ласки вислухали!

Гомер застогнав, сіпаючи ногами в розшнурованих черевиках, і поправив компрес на лобі.

— І він іще має нахабство корчити з себе жертву!

Вівця, ніби сподіваючись остудити розжарену атмосферу кімнати, ввімкнула вентилятор, який стояв у кутку. Шериф протупав до підвіконня й виліз на нього.

Голубонька — несподівано красива у своїй люті, бо ніс її неначе покоротшав, а очі заблищали — звернулася до Ральфа:

— Ось навіщо, скажіть, йому знадобилося притягти на зустріч з батьками одного Фазана їх трьох? Хто-небудь може мені це пояснити?

— Бісів Акула не відривався від телефону, — довірливо повідомив Ящір Ральфа. — Майже сорок хвилин. Тато Пискуна жере мене з потрухами, а старий пень весь цей час туркоче з німою трубкою. Правда, люкс?

— Чого він хотів? — запитав Ральф, розуміючи, що так чи інакше йому все розкажуть.

— Хто?

— Батько Пискуна.

— Атестат вимагав, чого ж іще? Чого вони всі хочуть, навіть коли просторікують щодо знань? Беріть звідки хочете, це не мої проблеми, і взагалі — треба було заздалегідь попередити, що у вас тут школа для недоумків.

Ящір потер перенісся.

— Пискун роздобув для свого батька примірник запитальника. І ось цей бик

1 ... 159 160 161 ... 216
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім, в якому…"