Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Бідняків?
– Тих, хто не сприймає це серйозно.
– І хто не має золота. – Я надто добре бачила, що криється за загальними фразами.
– Срібло знайдеться у кожного, кому потрібен цілитель, – пафосно оголосив Еньєр.
Було бридко від усвідомлення того, що Атайя Мерлейн з ним погодилася б. Ще й додала б, мовляв, нема грошей – продай будинок. Отримаєш здоров'я – повернеш усе сторицею.
Але я давно вже не жила у чудовій казці. Реальне життя відрізнялося від світу романів. Більшість жителів Лісів ніколи не бачили срібла і не мали шансів побачити його в найближчому майбутньому. Це не робило їх неповноцінними людьми.
А ще я пам'ятала, що лихо не приходить одне. І що звичайна людина – не рак-самітник. У неї є сім'я та зобов'язання. Є ті, хто не виживе без турботи. Їм потрібна ця клята серебринка прямо зараз. На їжу, без якої не обійтись. На ліки, які щодня допомагають побачити новий світанок. На дрова, щоб не залишитися на зиму у холодній хаті. І заплатити податки, звичайно ж. Державі плювати, здихаєш ти чи купаєшся в розкоші. Поки живий – зобов'язаний платити.
– Згода? – насідав Заєць. – Ну?
От би порадити йому звернутися до Мели, але це було б надто жорстоко. Чаклунка не пробачила б таких розмов. На відміну від мене, вона не з чуток знала про ціну і золота, і срібла, і зневаженої міді.
– Краще знайдіть інше заняття. Без дракона, – відповіла я сухо.
Впевнена, він подумав, що я збираюся оголосити монополію на послуги цілительства. І нехай. Уявна прив'язаність Барра – добрий щит, яким можна прикрити нікому не потрібні ідеали і не прославитись юродивою.
Через кілька днів наглядач гаївської «бази», натхненний чітким наказом столичного начальства, надіслав до Ялівця повіз.
– Що ж, їдьмо, – вирішила Мела. – Залишився лише місяць… Сподіваюся, Творець дозволить його пережити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб», після закриття браузера.