Читати книгу - "Маятник Фуко"

час чудового вікенду на Рів’єрі. Бельбо знов охопила таємна злість. Він вирішив поглузувати зі старого, давши йому змогу кинути погляд на чарівний камінь.

Тож із міною Буффальмакко він дав йому зрозуміти, що вже понад десять років його гнітить певна ініціаційна таємниця. Рукопис, що довірив йому один полковник на прізвище Арденті, який твердив, що володіє Планом тамплієрів… Полковника викрав або вбив хтось, хто заволодів його паперами, проте з видавництва «Ґарамон» він вийшов, несучи лише текст-приманку, навмисне недорікуватий, вигаданий, просто сміховинний, потрібний лише для того, щоб натякнути, що він бачив послання з Провену й автентичні нотатки Інгольфа з розв’язком таємниці, нотатки, що їх убивці полковника шукають до сьогоднішнього дня. А тоненька папка з якимись десятьма сторінками, що містили справжній текст, знайдений серед паперів Інґольфа, залишилася в руках Бельбо.

Яка цікава історія, прореагував Альє, продовжуйте, продовжуйте. І Бельбо все йому розповів. Описав йому весь План так, як ми його задумали, представивши його як одкровення, що нібито чистилося в тому таємничому рукописі. Навіть сказав йому — дедалі обережнішим і конфіденційніпгим тоном, — що один поліціянт, такий собі Де Анджеліс, теж опинився на порозі істини, але наштовхнувся на — це таки треба було сказати — герметичне мовчання Бельбо, охоронця найбільшої таємниці людства. Таємниці, яка в остаточному рахунку зводилася до таємниці Карти.

Тут він зробив паузу, повну багатозначності, як і всі важливі паузи. Його стриманість щодо остаточного одкровення гарантувала правдивість усієї цієї історії. Для того, хто справді вірить у таємне передання (міркував Бельбо), ніщо не може бути промовистішим від мовчання.

«Це вельми, вельми цікаво», сказав Альє, виймаючи з камізельки табакерку і роблячи вигляд, ніби думає про щось інше. «А… що з картою?»

А Бельбо думав: збуджуєшся, старий підзиральнику, добре тобі так, з усіма твоїми позуваннями на Жермена ти всього лиш дурисвіт, який живе з гри в три карти, а потім ти любесенько купуєш Колізей у першого-ліпшого, хто перевершить тебе у дурисвітстві. Тепер я пошлю тебе шукати карту, аби ти зник у надрах землі, захоплений течіями, аби ти добре вперіщив головою об південний полюс якогось кельтського швореня.

І, напустивши на себе сторожкий вигляд, сказав: «Звичайно, в рукописі була й карта, тобто її детальний опис і вказівки щодо оригіналу. Це надзвичайно, ви й уявити собі не можете, наскільки елементарним є вирішення проблеми. Ця карта була доступна всім, будь-хто міг бачити її, тисячі людей упродовж століть щоденно проходили повз неї. З іншого боку, система орієнтації настільки проста, що достатньо запам’ятати принцип — і карту можна відтворити в будь-якому місці. Усе так просто і так неймовірно… Уявіть собі — я лише хочу пояснити свою думку — ніби карта була вписана в піраміду Хеопса, відкрита для очей загалу, і століттями всі читали, тлумачили, намагалися розшифрувати піраміду, бачачи в ній натяки і посилання на щось інше, але не відчуваючи невимовної, чудесної простоти цієї таємниці. Шедевр простодушности. І підступности. Тамплієри з Провену були чарівниками».

«Ви справді розбудили в мені цікавість. Чи не міг би я на неї глянути?»

«Мушу вам зізнатися, що я все знищив, десяток тих сторінок і карту. Я перелякався, ви ж розумієте, правда?»

«Ви хіба не хочете сказати мені, що знищили документ такої ваги…»

«Я знищив його, але, як я вам сказав, це одкровення має абсолютно простий характер. Карта криється тут», він торкнувся свого чола, його розбирав сміх, бо він згадав собі кумедну історію про німця, який говорив «усе тут у моя дупа». «Вже понад десять років я ношу її, ЦІо таємницю, у себе в голові, вже понад десять років карта криється отут», він знову торкнувся свого чола, «це схоже на манію, мене лякає влада, яку я можу отримати, якщо лишень вирішу прийняти спадок Тридцяти Шести Невидимих. Тепер ви розумієте, навіщо я переконав Ґарамона публікувати Розкриту Ісіду та Історію Магії. Я чекаю відповідного контакту». І тоді, щораз більше входячи у прибрану роль, він, щоб піддати Альє остаточному випробуванню, майже дослівно повторив полум’яні слова, що їх вимовив Арсен Люпен перед Ботреле у фіналі Порожнистого Шпиля: «У певні хвилини моя могутність викликає в мене памороки в голові. Я хмелію від сили і влади».

«Далебі, облиште, любий друже», сказав Альє, «а якщо ви обдарували надмірною довірою маячню якогось фанатика? Ви впевнені, що цей текст автентичний? Чому б вам не покластися на мій досвід у цих справах? Якби ви знали, скільки подібних одкровень я бачив упродовж свого життя, й за мною можна визнати принаймні ту заслугу, що я показав їх невірогідність. Мені б вистачило одного погляду на карту, щоб визначити її справжність. Я можу похвалитися деякою компетенцією, нехай скромною, але точною, у царині традиційної картографії».

«Докторе Альє», сказав Бельбо, «ви перший мені нагадаєте, що розкрита ініціаційна таємниця нічого не варта. Я мовчав стільки років, мовчатиму й далі».

І він мовчав. Альє теж, повіривши чи ні, переживав свою роль серйозно. Він ціле своє життя звик смакувати незглибимі таємниці, і тепер твердо вірив, що вуста Бельбо запечатані навіки.

В цю хвилину увійшла Ґудрун і оголосила, що зустріч у Болоньї призначено на п’ятницю опівдні. «Ви можете поїхати вранішнім швидким потягом», сказала вона.

«Ці швидкі потяги чудові», сказав Альє. «Але завжди краще зарезервувати місце, особливо в цю пору року». Бельбо сказав, що місце можна знайти навіть сівши до потягу в останній момент, принаймні у вагоні-ресторані, де подають сніданок. «Тоді бажаю успіху», сказав Альє. «Болонья — чудове місто. Але у червні там така спекота…»

«Я буду там лише дві-три години. Мені треба обговорити одну статтю про старовинні написи, у нас проблема з репродукціями». А тоді бовкнув: «Моя відпустка ще попереду. Я візьму її десь у час літнього сонцестояння, можливо, я прийму рішення… Ви мене розумієте. Я покладаюся на вашу стриманість. Я розповів вам це як другові».

«Я вмію мовчати ще краще, ніж ви. В кожному разі я вдячний за довіру, дуже вдячний». І він вийшов.

З цієї зустрічі Бельбо пішов задоволений. Повна перемога його астрального фабулізування над злигоднями і ганьбою цього світу.

Наступного дня Альє зателефонував йому: «Прошу вашого пробачення, любий друже. Передо мною постала невеличка проблема. Вам відомо, що я займаюся скромною комерцією старовинними книгами. Сьогодні ввечері я маю одержати з Парижу десяток оправлених томів XVIII сторіччя, досить вартісних, які я завтра обов’язково мушу доставити своєму партнерові у Флоренції. Я сам мав їх відвезти, але мене затримують тут інші справи.