Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

Згодна, наставниця з мене кепська. Немає в мене ні знань, ні терпіння… Але в цьому випадку Чорний Дракон прогадав. Йому не потрібно було змахувати пил зі стародавніх манускриптів і турбувати вчених. Відповідь на його запитання знала навіть я, і полягала вона в тому, що демони справді колись були драконами.

Несправедливо? Маги так не вважали. Сумно? Більшість простих людей ніколи в житті не пожаліли б демона. Жахливо? Здебільшого лише з погляду потойбічної сутності.

Барру хотілося трощити все навколо, як колись, за часів їхніх руйнівних сутичок із Сойлом. Хай би чаклуни зрозуміли, як це – бути беззахисною іграшкою в руках повелителя! Проте життя зі мною навчило його елементарної життєвої мудрості.

Люди погано розуміють натяки. Вони схильні звинувачувати у своїх бідах будь-кого, аби не себе. Не можна силою зробити людину добрішою. Світ не покращити, доки більшості вигідний нинішній стан справ.

– Я нічого не можу змінити, – казав дракон, переконуючи себе упокоритись і змиритися з правилами гри.

Але з'явилася Аюла… Її магія творила дива. І дракониха заявила, що Барру колись теж підкоряться цілительські сили. Після двох линянь, еге ж!

Це скидалося на призначення.

Він довго роздумував, чи не в тому полягає його доля, щоб звільнити (чи зцілити?) всіх драконів-демонів? Вдвох із Аюлою вони запросто змінили б світ для себе.

На щастя, Барр цілком чітко розумів: світ цього не витримає.

Не можна виправити те, що діялося століттями. Перетворіть кожного, хай навіть найслабшого і найменшого демона на дракона – і на землі не залишиться нічого, крім попелу.