Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

тим то цих папірців воші не хочуть брати. Якщо Фіту-Айва вперто платитиме їм такими грішми, вони виїдуть звідси і ніколи не повернуться. А тоді місцеві люди, забувши вже, як роблять тапу, бігатимуть голі й жертимуть одне одного.

Він ще багато дечого наговорив, пробалакавши цілу годину, знов і знов наголошуючи, як буде погано, коли торгівці перестануть приїздити на острів.

— І як тоді світ називатиме фітуайвців? — запитав він. — Кай-канаки, ось як! Кай-канаки, людожери.

Туї Туліфау промовляв коротко. Він сказав, що тут висловилися речники народу, війська й торгівців. Хай тепер висловиться Сонячне Пір’я. Треба визнати, що він творить чудеса зі своєю фінансовою системою.

— Він чимало разів пояснював мені ту систему, — закінчив Туї Туліфау, — Це дуже просто. Тепер він пояснить її вам.

Корніліс почав із того, що це білі торгівці збурили людей проти нього. Єремія слушно вихваляв розмаїту пожиточність білого борошна чи гасу. Мешканці Фіту-Айви не хочуть зробитися кай-канаками. Вони хочуть цивілізації, хочуть її дедалі більше. Отож-бо й є, нехай-но слухають його уважно. Паперові гроші — це ознака вищої цивілізації. Тим-то він, Сонячне Пір’я, і запровадив їх. Тим-то вони, торгівці, й опираються. Вони не хочуть, щоб Фіту-Айва цивілізувався. З якої причини вони долали довгі океанські шляхи та попривозили свій крам до Фіту-Айви? Він, Сонячне Пір’я, скаже всю правду їм у лице на цій великій раді. В їхніх краях люди занадто цивілізовані, і торгівці таїм не можуть наживатися так, як на Фіту-Айві. Коли фітуайвці цивілізуються як слід, торгівлі привезеним крамом настане край. Тоді кожен острів’янин сам могтиме стати торгівцем, якщо йому заманеться.

Ось чому білі торгівці борються проти паперових грошей, що їх запровадив він, Сонячне Пір’я. Через що його названо Сонячне Пір’я? Через те, що він несе острів’янам світло з далекого світу за крайнебом. Те світло — паперові гроші. Грабіжники, білі торгівці, не можуть жити при ясному світлі. Тож вони й хочуть його загасити.

Він зараз це доведе доброму фіту-айвському людові, доведе вустами самих своїх ворогів. Кожному те відомо, що всі високоцивілізовані країни мають паперові гроші. Нехай скаже Єремія, чи так воно, чи ні?

Єремія нічого не відповів.

— Бачите, — вів далі Корніліс, — він не відповідає. Він не може сказати, що це неправда. Англія, Франція, Німеччина, Америка, — геть усі великі країни ГІапалангі мають паперові гроші. Єреміє, як чесну людину, як колишнього щирого робітника у вертограді господнім, питаю тебе: чи у великих країнах Папалангі[51] не ходять паперові гроші?

Єремія не міг заперечити і тільки нервово смикав за вушка плетеного коша, що стояв біля нього.

— От бачите, я казав правду, — вів своєї Корніліс. — Єремія не заперечує. Тож я звертаюсь до тебе, добріш фіту-айвський люде: якщо паперові гроші добрі для країн Папалангі, чом би вони не годилися для Фіту-Айви?

— То не такі самі гроші! — вигукнув Єремія. — Папірці Сонячного Пір’я зовсім не такі, як папірці великих країн.

Корніліс, очевидячки, чекав на таке і не розгубився. Він підняв угору фіту-айвську банкноту, щоб усі її бачили.

— Що це таке? — запитав він.

— Папірець, просто папірець, — відповів Єремія.

— А це що?

Тепер Корнеліс тримав у руках англійську банкноту.

— Це паперові гроші англійців, — пояснив він раді і простяг банкноту Єремії, щоб той краще її роздивився. — Правда, Єреміє, це англійські паперові гроші?

Єремія неохоче кивнув.

— Ти казав, що фіту-айвські паперові гроші — просто папірці. А ці, англійські? Що вони таке? Кажи чесно. Всі чекають на твою відповідь, Єреміє.

— Це… це… — почав спантеличений Єремія і потім безпорадно замовк: софіст із нього був кепський.

— Теж папірці, просто папірці,— закінчив за нього Корніліс, наслідуючи Єреміїне заникування.

З виразу облич присутніх видно було, що Корніліс їх переконав. Задоволений король заплескав у долоні й сказав:

— Ясно, цілком ясно.

— Бачите, Єремія сам це визнає.— В голосі Дізі бриніла радість, у всій поставі прозирала впевненість. — Він не бачить ніякої різниці. Бо ніякої різниці нема. Це такі самі гроші, як англійські. Це справдешні гроші.

Тим часом Гриф щось прошепотів Єремії на вухо; той кивнув і знову впав у слово:

— Але всім Папалангі добре відомо, що англійський уряд обмінює папірці на металеві гроші.

Тепер Дізі відчув, що переміг остаточно. Він підняв угору фіту-айвську банкноту й голосно запитав:

— А на цьому папірці хіба не написано те саме?

Знову Гриф щось прошепотів Єремії.

— Написано, що Фіту-Айва обмінює ці папірці на золото й срібло? — перепитав Єремія.

— Так, саме це написано.

Гриф утретє щось підказав Єремії.

— На першу вимогу? — запитав той.

— Авжеж, на першу, — запевнив його Корніліс.

— Тоді я прошу обміняти мені їх зараз на металеві гроші,— сказав Єремія, виймаючи невеличку пачку банкнот із торбини в себе на поясі.

Корніліс швидко зирнув на неї, прикидаючи її вартість.

— Гаразд, — згодився він. — Я видам вам зараз металеві гроші. Скільки їх тут?

— Ось ми й побачимо, як діє наша нова система, — заявив король, поділяючи тріумф свого улюбленця.

Ви чули? Він зараз мінятиме папірці на металеві гроші! — гукнув Єремія до всього зібрання.

Єремія занурив обидві руки в кіш і почав витягати звідти цілі пачки фіту-айвських банкнот. Водночас із коша пішов якийсь дивний дух.

— Тут у мене тисяча двадцять вісім фунтів, дванадцять шилінгів і шість пенсів, — оголосив Єремія, — А це мішок, щоб складати монети.

Корніліс відсахнувся. Він не сподівався, що в Єремії така сила грошей. А ще, скинувши навколо стривоженим оком, він помітив, що ватажки й промовці теж витягають пачки банкнот. Військо з двомісячною платнею в руках поривалося до середини, а за військом напирав на палацове подвір’я простий люд, теж із паперовими грішми.

— Своїм сполохом ви зруйнуєте банк, — дорікнув Корніліс Грифові.

— Оце мішок, щоб складати монети, — вдруге сказав Єремія.

— Доведеться обмін відкласти, — розпачливо заявив Корніліс. — Тепер не та година.

Єремія розмахнувся пачкою грошей:

— Тут нічого не написано про години! Сказано, що на першу вимогу, і я вимагаю обміняти мені негайно.

— Скажи їм прийти завтра, о Туї Туліфау, — вдався Корніліс до короля. — Завтра їм буде виплачено.

Туї Туліфау уже вагався, але дружина люто глянула на нього й грізно стиснула кулака. Марно Туї Туліфау пробував відвести від неї очі. Він знервовано кахикнув і сказав:

— Ми хочемо подивитись, як діє наша нова система. Люди поприходили здалека.

— То ти згоден, щоб я віддав їм справжні гроші? — тихо сказав Дізі королеві.

Сепелі почула, що він казав, і так визвірилася на чоловіка, аж той злякався й мимоволі відсунувся від неї.

— Не забудь за порося, — пошепки нагадав Єремії