Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

ними, проте… Мені здається, що ти й без мене здатна знайти вихід із цієї складної ситуації. Згодна, страта Ортмунда стане для варденів прикрою несподіванкою, та навряд чи вона зможе похитнути їхню відданість. До того ж, я цілком упевнена в тому, що ти зумієш їх заспокоїти».

«Ну що ж, — мовила Насуада, витираючи пальцями кутики очей. — Мабуть, мені доведеться це зробити. — Потому вона посміхнулась, і її обличчя проясніло: — Але я прийшла до тебе зовсім не через того Ортмунда. Щойно зі мною зв'язався Ерагон. Він попрохав, щоб ти негайно вилітала до Фартхен Дура. Гноми…»

Дівчина не встигла договорити, бо Сапфіра вигнула шию, радісно заревіла й випустила в небо цілий стовп вогню. Насуада відскочила на кілька кроків і застигла на місці. Очевидно, вона аж ніяк не чекала, що радість дракона буде такою бурхливою. А дракон тим часом зірвався на ноги, потрусив головою, ніби щойно виліз із лісового озера, і змахнув крилами, готовий вирушити до Фартхен Дура хоч зараз.

До Насуади підбігли її охоронці, проте вона зупинила їх помахом руки й закашлялась через їдкий дим, хмаринка якого зависла в неї над головою.

«Мене дуже тішить твій ентузіазм, Сапфіро, але…»

«Що? Ерагон поранений?» — Сапфіра схвильовано закліпала очима, коли Насуада на мить завагалась.

«Та ні. Він живий і здоровий, — відповіла нарешті дівчина. — Але вчора з ним трапилась одна не зовсім приємна історія…»

«Яка ще історія?»

«На нього та на його охоронців було здійснено напад».

Сапфіра стояла непорушно, аж доки Насуада не переповіла їй усе, що почула від Ерагона.

«Дургрімст Аз Свелдн рак Ангуін, — сказав дракон, грізно вишкіривши зуби, — мають дякувати своїм підземним богам за те, що мене не було з Ерагоном. Присягаюсь, тоді б усе це не зійшло їм із рук аж так легко».

У кутиках Насуадиних вуст заграла легенька посмішка:

«Саме тому я дуже рада, що ти була тут».

«Може, воно й так, — згодилась Сапфіра. Вона випустила хмаринку гарячого диму й роздратовано замотиляла хвостом. — І знаєш, мене це геть не дивує, адже щоразу, коли Ерагон залишається без мене, він неодмінно встряє в якусь халепу. У мене аж сверблячка починається, якщо я не бачу його більше ніж кілька годин».

«Не переймайся, Сапфіро, він зуміє себе захистити».

«Твоя правда, але наших ворогів теж не назвеш беззахисними пташенятами. — Дракон іще раз нетерпляче змахнув крилами й мовив: — Насуадо, я хочу летіти прямо зараз. Ти вже все мені сказала?»

«Здається, все, — кивнула головою дівчина. — Лети якомога швидше! І спробуйте не затримуватись у Фартхен Дурі, адже після того, як ти покинеш табір, у нас буде всього-на-всього кілька днів, доки Імперія не збагне, що ви десь далеко. Галбаторікс може напасти, а може й не зробити цього, але кожна година вашої відсутності збільшуватиме імовірність його нападу. Мені б також дуже хотілось, аби ви повернулися до табору, перш ніж ми вирушимо на Фейнстер. Вардени можуть узяти це місто й без вас, але в такому разі ми зазнаємо чималих втрат. Одним словом, доля всіх повстанців залежатиме від вашої швидкості».

«Ми будемо швидкі, як вітер під час бурі», — запевнила Сапфіра.

Насуада від щирого серця побажала їй доброї дороги й зіскочила з каменюки. Тим часом до дракона підбігли Блодхгарм і решта ельфів. Вони закріпили на Сапфірі сідло й сідельні торби, наповнені їжею й обладунками, як робили це щоразу, коли дракон вирушав у мандрівку разом зі своїм Вершником. Ельфи чудово розуміли, що їжа Сапфірі не потрібна, адже вона навіть не змогла б самотужки її дістати, але все мало виглядати більш ніж правдоподібно. Коли дракон був готовий до польоту, Блодхгарм склав руки на грудях — саме таким жестом ельфи висловлювали свою повагу, й сказав прадавньою мовою:

— Бажаю тобі щасливої подорожі, Сапфіро, Блискуча Луско. Повертайтесь разом з Ерагоном живими й здоровими.

«Дякую тобі, Блодхгарме».

Не гаючи часу, ельф вивів із намету примару Ерагона, яка спритно заскочила Сапфірі в сідло. Дракон геть нічого не відчув, коли та ступила йому на кінчик лівої лапи, а потім на плече. Невдовзі Блодхгарм кивнув Сапфірі, даючи знати, що Ерагонова примара вже в сідлі. Дракон звів крила так високо, що їхні кінчики торкнулись одне одного в нього над головою, а потім зістрибнув із каменя.

Опинившись над сірими верхами наметів, дракон зробив різкий помах і став набирати висоту. Він сподівався знайти попутний вітер, що міг би значно прискорити його мандрівку до Фартхен Дура. Та перш ніж вирушити в мандрівку, він описав велике прощальне коло над табором та берегом річки й увесь аж вигнувся від радощів, які його переповнювали. Тепер йому більше не треба нудитись на землі, тимчасом як Ерагон шукає десь пригоди. Тепер йому більше не доведеться кружляти щоночі над одним і тим самим клаптиком землі! І тим, хто хотів скривдити його Вершника, уже не уникнути праведної кари! Сапфіра широко роззявила свою пащеку й ревнула так голосно, ніби кидала виклик усім на світі богам, а також наймогутнішим драконам, що існували за всю історію її раси. Здійнявшись над табором вище, ніж на милю, вона нарешті знайшла потужний південно-західний вітер і полинула на його хвилях уперед, розглядаючи під собою випалену сонцем землю.

Невдовзі дракон спрямував свою свідомість у напрямку Фартхен Дура.

«Я вже лечу, малий!» — прошепотів він.

ЧОТИРИ БАРАБАННІ УДАРИ

Коли біловолоса жінка-гном Хадфала, ватажок Дургрімст Ебардак, звелася з-за столу, де зібралось засідання кланів, і вимовила коротку фразу рідною мовою, Ерагон так різко подався вперед, що в його тілі напружився кожен м'яз.

Хюндфаст тим часом забубонів йому на ліве вухо, перекладаючи почуте:

— Від імені свого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.

Вершник полегшено зітхнув. «Один є», — подумав він. Утім для того, щоб стати правителем гномів, Орик мав набрати переважну більшість голосів решти ватажків. Закон гномів був такий: якщо нікому з ватажків не пощастить набрати потрібної кількості голосів, то вибори мав покинути той із них, хто набрав найменшу кількість.

Після цього в засіданні оголошувалась перерва на три дні. Потім починали наступне голосування. І все це мало тривати аж доти, доки комусь із ватажків кланів таки не пощастить набрати переважної більшості голосів. Потому решта зібрання мала присягнути йому на вірність як новому королю. Але час грав проти варденів, тому Ерагонові страшенно кортіло, щоб голосування відбулося в один раунд або принаймні щоб гноми розпочали наступний раунд уже за кілька годин, не чекаючи