Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 27.2

— Ангелятко, навіть не намагайся дивитися на мене такими милими очима. — Він похитав головою. — Я знаю, чого ти хочеш, але твій особистий лікар наказав тобі набиратися сил. А оскільки в моїх інтересах не дозволити тобі втратити свідомість від слабкості в тілі і відправитися на Небеса, я дотримуватимуся цих рекомендацій.

— Я хочу побачити Хенка, — рішуче заявила йому.

Він закотив очі.

— Мабуть, мої слова пройшли повз тебе.

— Мені треба на нього поглянути, щоб переконатися, що з ним усе гаразд.

— А нашого слова тобі замало? — Він вигнув брову. — Гаразд, не рахуємо слова блондинчика, але я ж тобі поклявся не брехати.

— А ще ти чудовий маніпулятор.

Демон хижо посміхнувся.

— Не довіряєш мені? — поставив він своє улюблене запитання.

— Остерігаюся.

Його посмішка стала ширшою.

— Ти чудова учениця. Шкода, що наставничок тобі дістався нікчемний.

— Ти до нього упереджено ставишся.

— А ти йому надто довіряєш. Пам'ятай, хто твій ворог, а хто союзник.

— Пам'ятаю. Я чудово все пам'ятаю. — Виразно глянуло на нього.

— Докір у мій бік? — Він питливо підняв брову. — Що ж прийму його з гідністю. Можливо, щось ще хочеш мені сказати?

— Ти зник на цілий день і нічого не сказав мені, — зізналась у тому, що зачепило мене.

— Я дуже волелюбний демон. 

— Йдеться не про контроль, а про повагу до союзника, від якого залежить твоє ж життя. Ми в одній зв'язці, і ти не можеш просто так тікати без пояснень після першої недомовки. Не в таких умовах, коли на нас з тобою хтось полює. 

— А хто сказав, що я тікав? Думаєш, у мене більше справ немає?

Він зробив невинне обличчя.

— Не грай словами, говори прямо. Я знаю всі твої хитрощі.

— А хіба я недостатньо чесний з тобою?

Ейден ніби спеціально провокував мене.

— Ти намагаєшся відволікти мене, чи не так? Хоча можеш не відповідати, однаково правду не скажеш.

Він усміхнувся.

— Кажу ж, чудова учениця.

Я повернулася в інший бік і спробувала злізти з ліжка. Як тільки ступні торкнулися підлоги, мене підхопили на руки.

— Відпусти! — ахнула я.

— На жаль, не можу, міс Діас. Я відповідально підходжу до своєї роботи і не можу допустити недбалості по відношенню до вас.

— Ей!

— Ви хотіли переміститися до містера Діаса? Що ж, так і бути. Я віддам себе в жертву і виконаю ваше прохання.

Він вийшов у коридор, продовжуючи нести мене на руках.

— А іншого виходу немає?

— Ні. — На його обличчі утворилася чарівна усмішка.

Я приречено видихнула і охопила його шию. Ейден ніс мене легко та невимушено.

— А хто зцілив мене? Це ж можуть робити лише ангели? 

— Зцілив тебе якийсь білобрисий худий вартовий. — Байдуже знизав плечима Ейден. — Адаміт чи Аладін. Яка різниця?

— Адам?

— Можливо, і він.

Точно Адам. Варто було йому подякувати.

— А хто мене переодягнув?

— Я. — Легко відповів демон, спускаючись сходами, а далі із усмішкою додав: — Я відчуваю, як у твоїй голові крутяться погані думки, Ангелятко. Не хвилюйся, у мене є задатки джентльмена, хоча я ними не користуюся. Руки тримав при собі... очі теж. Сама шляхетність, не знаходиш? І твоя білизна залишилась недоторканою. 

— Ще скажи, що ти сама скромність. — Я подивилася на профіль його обличчя.

Ейден також повернувся до мене, а потім схилив наді мною голову. Я затамувала подих. Демон вкрадливо прошепотів:

— Я міг би назвати себе скромним, але поклявся тобі не брехати.

Через його хрипкий голос у мене пройшлися мурашки по шкірі. Він помітив це, підморгнув і сказав:

— Ми прийшли.

Я глянула на двері підвалу.

— Може ти поставиш мене на підлогу?

Не те щоб мені це не подобалося, навіть навпаки — я була вдячна Ейдену за це, оскільки відчувала сильну слабкість.

— Ні, — безапеляційно відповів він і відчинив двері.

Ми спустилися невеликими сходинками. У підвалі було погане освітлення. Жодного вікна, лише одна лампа. Хенк сидів на стільці. Його тіло огортали мотузки. Голова Здорованя була схилена на бік, а очі — заплющені.

Видовище було жахливим.

Поруч із ним стояв ангел. Білосніжні широкі крила, шкіра та волосся. Його руки випромінювали світло. Вони пройшлися вздовж тулуба Здорованя.

— Ти його зцілюєш? — запитала я. Нічого не могла вдіяти зі своєю тривогою. — Хенк поранений?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍