Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

134
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 163 164 165 ... 175
Перейти на сторінку:
наскрізь, і робить це щохвилини.

— Цей звук, люба вчителько природознавства, робить не тварина, в ньому почувається якась обдуманість, що свідчить про наявність людини.

Графиню раптом охопив панічний страх; вона кинулась на квітучу галявину, шукаючи дороги, щоб скоріше вибратися з лісу.

— Що з вами? — стурбовано крикнув Блонде, поспішаючи за нею.

— Мені здалося, що я бачила чиїсь очі…— сказала вона, коли досягла однієї з стежок, якими вони прийшли на вуглярню.

У цю мить вони почули глухий передсмертний стогін зненацька зарізаної живої істоти, і графиня, страх якої подвоївся, помчала так швидко, що Блонде ледве поспішав за нею. Вона бігла й бігла, наче блукаючий вогник; вона не чула Еміля, що кричав їй: «Ви помиляєтесь…». Вона все бігла. Еміль ледве наздогнав її, і вони бігли далі й далі. Нарешті, вони наткнулись на Мішо та його дружину, що йшли під руку. Задиханий Еміль і графиня, ледве переводячи подих, не могли деякий час нічого сказати, потім розповіли, в чому справа. Мішо приєднався до жартів Блонде над страхом графині, а потім вивів пару на дорогу, якою їм треба було повертатися до тильбюрі. Підійшовши до огорожі, пані Мішо гукнула:

— Принц!

— Принц! Принц! — крикнув начальник охорони.

Він свиснув раз, свиснув удруге, — хорта не було.

Еміль розповів про дивовижні звуки, з яких почалася їх пригода.

— Дружина чула цей звук, — сказав Мішо, — а я тільки посміявся з неї.

— Принца вбито! — вигукнула графиня. — Я тепер певна в цьому, і вбито його одним ударом ножа по горлу, бо чуте мною було останнім стогоном тварини.

— О, чорт! — сказав Мішо. — Справа варта того, щоб її докладно з'ясувати.

Еміль і начальник охорони лишили обох дам із Жозефом при конях і повернулися в природний квітник, розташований на колишній вуглярні. Вони зійшли до ставка, обшукали його схили і нічого не знайшли. Блонде першим піднявся вгору; він помітив серед групи дерев, що росли по верхньому уступу, одне дерево з засохлим листям; він вказав на нього Мішо і схотів оглянути його. Обидва вони пішли по прямій лінії крізь ліс, обходячи стовбури, минаючи непролазні зарості терну та ожини, і знайшли дерево.

— Це прекрасний в'яз, — сказав Мішо, — а це черв'як, черв'як, що пооб'їдав усю кору біля його основи.

І він нахилився, взяв кору й підняв її:

— Дивіться, яка робота!

— Багато черв'яків у вашому лісі! — сказав Блонде.

У цю мить Мішо помітив за кілька кроків від себе червону пляму, а трохи далі голову свого хорта. Зітхання вирвалося з його грудей:

— Мерзота… Пані була права.

Блонде й Мішо пішли оглянути труп і побачили, що, як і припускала графиня, Принцеві було перерізане горло, а щоб він не загавкав, його приваблено було шматочком свіжої солонини, який він і тепер тримав між язиком та піднебінням.

— Бідна тварина, вона впала жертвою своїх вад!

— Як і належить принцеві,— додав Блонде.

— Тут був хтось, хто втік, не бажаючи потрапити нам на очі,— сказав Мішо, — і хто, значить, робив щось протизаконне. Але я не бачу ні зрубаного гілля, ні дерев.

Блонде і начальник охорони стали з обережністю досліджувати місцевість, вдивляючись у кожну п'ядь землі перед тим, як ступити на неї. Зробивши кілька кроків, Блонде вказав на дерево, перед яким трава була зім'ята, притоптана, і виразно видно було дві заглибини.

— Тут хтось стояв на колінах; це була жінка, бо чоловік ногами нижче від колін не пом'яв би стільки трави; от і відбиток спідниці…

Начальник охорони, оглянувши основу дерева, розшукав почату дірку, але не знайшов черв'яка з його твердою, лисніючою, кільчастою, вкритою бурими плямочками оболонкою і з передньою кінцівкою, вже схожою на кінцівку хруща, з яким у нього спільна голівка, вусики і пара міцних щелеп для перегризання коріння.

— Любий мій, я тепер розумію, звідки береться стільки мертвих дерев, помічених мною сьогодні вранці з тераси замку, що й спонукало мене приїхати сюди й з'ясувати причину цього дивного явища. Черв'яки копирсаються, але це — ваші селяни, що виходять з лісу…

Начальник охорони вилаявся й побіг, у супроводі Еміля, назад до графині, попросивши її взяти з собою його дружину. Сам він узяв коня Жозефа, наказавши тому повернутися в замок пішки, і зник з неймовірною швидкістю, щоб перетяти шлях жінці, яка щойно вбила його собаку, й захопити її зі скривавленим ножем та інструментом для надрізування стовбурів. Блонде сів між графинею та пані Мішо і розповів їм про смерть Принца і про сумне відкриття, до якого вона спричинилася.

— Боже мій, скажімо про це генералові перед сніданком! — вигукнула графиня, — інакше він може вмерти з нестями.

— Я його підготовлю, — сказав Блонде.

— Вони вбили собаку! — сказала Олімпія, втираючи сльози.

— Значить, ви дуже любили цього бідного хорта, моя мила, — спитала графиня, — що так його оплакуєте?

—; Я думаю про Принца тільки як про зловісну призвістку. Я тремчу, як би не сталося нещастя з моїм чоловіком!

— Як вони зіпсували нам цей ранок! — сказала графиня, чарівно копилячи губки.

— Як вони псують увесь край! — сумно відгукнулась молода жінка.

Вони зустріли генерала біля брами.

— Звідки ви? — спитав він.

— Ви зараз про це дізнаєтесь, — таємниче відповів Блонде, допомагаючи злізти пані Мішо, яка вразила генерала своїм сумним виглядом.

Через хвилину генерал і Блонде були

1 ... 163 164 165 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ежені Гранде. Селяни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ежені Гранде. Селяни"