Читати книгу - "На лезі клинка"

вибачення він, га? Всі просять! Велика мені з того користь! Менше вибачень і більше успіхів — ось що мені треба! А які великі надії я на тебе покладав! Та що поробиш — чим багаті, тим і раді.

«Тобто?»

Але Глокта промовчав.

— У нас проблеми. Дуже серйозні проблеми, на Півдні.

— На Півдні, архілекторе?

— Дагоска під загрозою. На півострові збираються війська гурків. Вони вже кількісно переважають наш гарнізон у десять разів, а всі наші сили зосереджені на Півночі. Три Королівські полки залишаються в Адуа, але поки селяни здіймають бунти у половині Міддерланду, перекидати їх не можна. Очільник Давуст надсилав мені щотижневі звіти. Він був моїми очима, Глокто, розумієш? Він підозрював, що у місті готується змова. Змова, спрямована на те, щоб здати Дагоску в руки гурків. Три тижні тому листи перестали надходити, а вчора я дізнався, що Давуст зник. Зник! Очільник Інквізиції! Щез, наче корова язиком злизала! Я сліпий, Глокто. Я блукаю у темряві у надкритичний час! Мені треба, щоб там був хтось, кому я можу довіряти, розумієш?

Серце Ґлокти гупало.

— Я?

— О, до тебе почало доходити, — висміяв його Сульт. — Ти новий очільник Дагоски.

— Я?

— Щиро вітаю, але вибач, якщо ми відкладемо бенкет до спокійніших часів! Ти, Глокто, ти! — Архілектор навис над ним. — Відправляйся у Дагоску і копай. З'ясуй, що сталося з Давустом. Прополи їхній зарослий сад. Викорени всіх невірних. Всіх і кожного. Розпали під ними вогонь! Я хочу знати, що відбувається, навіть якщо тобі доведеться смажити лорд-губернатора, аж доки з нього не поллється сік!

Глокта зглитнув слину.

— Смажити лорд-губернатора?

— Тут що, відлуння? — гаркнув Сульт, ще важче нависаючи над ним. — Винюхай гниль і виріж її! Відрубай її! Випали її! Всю, і з кінцями, де би вона не була! Візьмися сам за оборону міста, якщо треба. Ти ж був солдатом! — Він простягнув руку і пустив по столу єдиний аркуш паперу. — Це королівський указ, під яким підписались усі дванадцять членів Закритої Ради. Всі дванадцять. Я вклав у нього власні піт і кров. В межах міста Дагоски ти матимеш необмежену владу.

Глокта втупився у документ. Простий аркуш кремового паперу з чорними рядками і великою червоною печаткою.

«Ми, нижчепідписані, надаємо вірному слузі Його Величності очільнику Занду дан Ґлокті нашу цілковиту силу і владу...»

Кілька абзаців акуратного почерку і дві колонки імен внизу. Недбалі плями, розмашисті завитки, майже нерозбірливі карлючки.

«Хофф, Сульт, Маровія, Вару з, Халлек, Бурр, Торлікорм та інші. Значимі імена».

Глокта відчув слабкість, взявши документ тремтячими руками. Папір здався важким.

— Не втрачай голови! Ти все ще маєш діяти обачно. Ми не можемо дозволити собі ще раз зганьбитися, але гурків треба стримати будь-якою ціною, принаймні поки не залагодиться справа з Енґлією. Будь-якою ціною, зрозуміло?

«Так, зрозуміло. Мене відправляють у відрядження до міста, оточеного ворогами і напхом напханим зрадниками, де один очільник уже загадково зник. Це радше схоже на удар ножем у спину, аніж на підвищення, але що поробиш — чим багаті, тим і раді».

— Так, зрозуміло, архілекторе.

— Добре. Триматимеш мене у курсі всіх подій. Я хочу, щоб твої листи сипались, як з мішка.

— Звичайно.

— У тебе є два практики, вірно?

— Так, Ваше Преосвященство, Фрост і Северарда, обидва дуже...

— Цього й близько недостатньо! Ти не зможеш там довіряти жодному, навіть Інквізиції. — Сульт якусь мить над цим задумався. — Особливо Інквізиції. Я вибрав для тебе півдюжини інших — тих, хто довів свою компетентність, включно із практиком Вітарі.

«Щоб та жінка висіла в мене над душею?»

— Але, архілекторе...

— Ніяких «але», Глокто! — зашипів Сульт. — Не смій говорити мені «але», тільки не сьогодні! Ти навіть близько не настільки покалічений, як можеш бути! Навіть близько, зрозумів?

Глокта схилив голову.

— Я перепрошую.

— Ти вже почав думати, так? Я бачу, як зарухалися коліщатка у твоїй голові. Думати, що не хочеш, аби хтось із людей Гойла заважав тобі в роботі? Так от, щоб ти знав, раніше вона працювала на мене. Вітарі — штирійка, з Сіпано. Ці люди холодні, наче сніг, і вона — найхолодніша з них. Тому тобі не треба хвилюватись. Принаймні, через Гойла.

«О ні. Натомість мені треба хвилюватись через тебе, що значно гірше».

— Я буду радий з нею працювати.

«Я буду до дідька обережним».

— Радій, скільки заманеться, головне не підведи мене! Якщо все зіпсуєш, той папір тебе не врятує. Корабель вже чекає на пристані. Рушай. Хутко.

— Звісно, Ваше Преосвященство.

Сульт відвернувся і підійшов до вікна. Глокта тихо встав, тихо присунув крісло до столу і тихо побрів до виходу. Архілектор досі стояв, заклавши руки за спину, коли Глокта якомога обережніше відчинив двері. Лише коли вони клацнули у нього за спиною, він усвідомив, що тамує подих.

— Як усе пройшло?

Глокта різко обернувся, і його шия боляче хруснула.

«Дивно, що я так і не відучився це робити».

Практик Вітарі досі валялась на стільці, споглядаючи його втомленими очима. Схоже, за весь час, що він був всередині, вона не зрушилась ані на дюйм.

«Як все пройшло?»

Він повертів язиком у роті, торкаючись своїх порожніх ясен і роздумуючи над питанням.

«Поки що рано казати».

— Цікаво, — нарешті мовив він. — Я відбуваю до Дагоски.

— Є таке.

Тепер він помітив, що у жінки справді був акцент.

«Легка нота Вільних міст».

— Наскільки я розумію, ти їдеш зі мною.

— Наскільки я розумію, їду.

Але вона не ворухнулась.

— Ми начебто поспішаємо.

— Я знаю.

Вона простягнула руку.

— Допоможеш мені встати?

Глокта звів брови.

«Цікаво, коли мене востаннє про таке просили?»

Спершу він хотів відмовити, але зрештою все ж простягнув руку, хоча би для того, щоб згадати, як це. Вона вчепилася у неї пальцями і почала тягнутись. Її очі звузились, і він чув, як вона захрипіла, поволі розпрямляючись після крісла. Його рука, його спина боліли від напруження.

«Але їй болить більше».

Він був переконаний, що за маскою її зуби стискаються від болю. Вона обережно рухала ногами та руками, не знаючи, що заболить, і наскільки сильно. Глокта не міг втриматись від посмішки.

«Заняття, яким я займаюся щоранку. Як гріє душу — бачити, що хтось робить те саме».

Нарешті вона звелася на ноги, тримаючись перебинтованою рукою