Читати книгу - "Книга дивних нових речей"

слова — тільки правильні, і жодних інакших. Його завдання і як чоловіка, і як Божого посланця було однакове: примирити їх зі своєю долею. Не буде ніякого повернення додому; не буде ніякого возз’єднання з батьком; Пітер і Ґрейнджер заблукали і скоро загинуть. Блискавка вразила їх, а вони не зрозуміли знаку.

— Ґрейнджер... — почав Пітер.

У голові було порожньо, але він сподівався, що натхнення допоможе й позичить слів язику.

Однак перш ніж Пітер сказав ще щось, приглушене гуготіння, яке здавалося їм обом вітром, що хльоскотить обривками намету, раптом стало гучнішим, і повз них проїхав, а потім зупинився і здав назад оливково-зелений військовий джип.

Із вікна вистромилася коричнева голова з білими очима й білими зубами.

— Агов, хлопці й дівчата, ви тут уже закінчили? — загукав Бі-Джи, газуючи. — А то декому з нас час повертатися до роботи.

26

Він знав тільки, що дякувати треба

Усю дорогу назад Пітер чув — тільки чув, не бачив — схлипування, важке дихання й вибухи відчаю та люті. Слова іноді можна було розібрати, подекуди ні. Пітер сидів на передньому пасажирському сидінні, майже пліч-о-пліч із Бі-Джи, хоча проти гори шкіри і м’язів велетня його власні плечі були геть хирлявими. А позаду, не видна їм, Александра Ґрейнджер зазнавала пекельних мук.

Бі-Джи їхав мовчки. На його зазвичай добродушному обличчі застигла похмура маска, блискуча від поту, тимчасом як він зосереджував — чи вдавав, що зосереджував — усю свою увагу на дорозі попереду — на дорозі, яка й дорогою не була. І тільки очі зраджували його хвилювання.

— Нехай лише спробують зупинити мене, — казала Ґрейнджер. — Вони мене тут не втримають. Мені начхати, скільки це коштуватиме. Що вони мені зроблять? Засудять? Уб’ють? Я мушу повернутися додому. Вони можуть залишити собі мою платню. Чотири роки задарма. І будемо квити, хіба ні? Вони повинні мене відпустити. Мій батько ще живий. Я це відчуваю.

Бі-Джи глянув у дзеркало заднього огляду. Може, зі свого місця йому було видно більше, ніж Пітерові. Завіса з повітряних течій, що, опинившись у салоні, потрапили в пастку, спотворювала все, і Пітер бачив за нею тільки вузький прямокутник чорної оббивки, який нібито пульсував і тремтів.

— Чотири роки праці фармацевтом, — не вгавала Ґрейнджер. — Чотири роки я видавала ліки цим моторошним недоросткам. Скільки це все коштує, як ти гадаєш, Бі-Джи? Я заробила собі на квиток додому?

Чоловік скривився. Він не звик мати справу з кризами довіри.

— Охолонь, Ґрейнджер, ось така моя тобі порада, — промовив він розважливо. — Бабки не проблема. Я літав на Землю, і Северин літав кілька разів, та й інші хлопці теж робили собі перерви. Ніхто не виставляв нам захмарних рахунків. Треба тобі полетіти додому — полетиш. Не питання.

— Ти справді так думаєш?

Її голос боязко тремтів, голос дівчинки з ферми в Іллінойсі, якій було страшенно соромно витрачати мільйони доларів чужих грошей, щоб угамувати власний біль.

— Бабки ні хріна не означають, — сказав Бі-Джи. — Ми просто бавимося у гру: десять баксів із зарплати за шоколадку, п’ятдесят за пепсі і всяке таке. Це просто карточна гра щоп’ятниці ввечері, Ґрейнджер, це «монополія», «скриньки», ми наче діти, що грають на фантики. Наша зарплатня — це теж частина гри. Де ми витрачатимемо всю цю готівку? Ми звідси нікуди не повернемося.

— Але ж ти повертався додому, — мовила Ґрейнджер. — Нещодавно. Навіщо ти повертався?

Губи Бі-Джи зійшлися в жорстку риску. Він очевидно не мав бажання це обговорювати.

— Незавершені справи.

— Із родиною?

Бі-Джи заперечно похитав головою.

— Назвімо це... недопрацюванням. У моїй роботі потрібно мати голову, вільну від зайвих думок. Тож я зробив дещо і звільнив її. Повернувся на роботу новою людиною.

Після цих слів Ґрейнджер на кілька секунд замовкла. Потім знову схопилася:

— Так, але ж ось воно, ось у чому суть — ти повернувся, ти не покинув АМІК. А я хочу кинути, розумієш? Я полечу й більше ніколи не повернуся. Нізащо, ніколи.

Бі-Джи випнув підборіддя.

— Ніколи не кажи ніколи, Ґрейнджер. Ніколи не кажи ніколи. Це ж із Біблії, правда, Пітере?

— Я не впевнений, — промимрив Пітер.

Він чудово знав, що в Біблії нічого такого не було.

— Це має бути в найпершому ж розділі, — упевнено виголосив Бі-Джи. — Коли Бог радить Мойсееві та всій братві: «Чуваки! Ловіть момент! Усе у ваших руках!»

Пітер побачив, як права рука Бі-Джи відірвалася від керма, і кулак здійнявся вгору у тріумфальному жесті. Давним-давно, у своєму попередньому житті, Бі-Джи, безумовно, стояв серед своїх темношкірих побратимів із «Нації ісламу», і всі вони ось таким жестом здіймали кулаки вгору. Тепер їхні лозунги перемішалися в голові чоловіка з тисячами розвіяних вітром сторінок із Корану, Біблії, різноманітних підручників із самовдосконалення, журналів і телевізійних програм, утворивши родючий перегній, на якому його самоповага виросла здорового і міцною.

Біблія, що зберігалася в голові у Пітера, була чиста й незамутнена, жодне слово не переплуталося в ній із чимось іншим. І все ж уперше в житті йому стало соромно через це. Священна книга, з якої він проповідував велику частку свого життя, мала одну жорстоку ваду: вона не надто надавалася для того, щоб підбадьорити чи обдарувати надією нерелігійну людину. «Для Бога нема неможливої жадної речі», — виголошено в Євангелії від Луки, і це твердження, що Пітерові завжди здавалося найрадіснішим і найпідбадьорливішим запевненням з-поміж усіх можливих, тепер перевернулося навзнак, наче комаха, що конає, і почало звучати: «Без Бога нема можливої жадної речі». Яка з нього користь для Ґрейнджер? Яка з нього користь для Беа? Усе обернулося так, що їм, мабуть, доведеться давати собі раду без Спасителя, добувати собі харч і продиратися до того майбутнього, до якого вони могли дістатися самі. Біблія працювала так, що тільки-но ти попросиш про майбутнє без віри, Святе Письмо вмиває руки щодо тебе. «Наймарніша марнота, марнота усе!»[89]

— Ну і як там, удома, Бі-Джи? — запитала Ґрейнджер. — Ну ж бо, розкажи, що там відбувається?

— Зараз мій дім тут, — застережливо промовив до неї Бі-Джи, постукавши пальцями себе по грудях.

Може, він мав на увазі не Оазу, а називав домом власне тіло, хай де б воно не перебувало.

— Гаразд, гаразд, нехай, — мовила Ґрейнджер, ледве стримуючи своє роздратування. — Але ти