Читати книгу - "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця"

пролунав несподіванкою чийсь владний голос:

— А що це ви тут робите, панове?

Це був пан обозний, Демид Пампушка-Купа-Стародупський, який до порога шинку підкотив на своїй таратайці з Оникієм Бевзем на передку, з лантухом і заступом, схованими біля ніг, і вже, за звичкою, покрикував:

— Хто вам таке дозволив, я питаю? Хто дозволив?

— Читати книги? — поспитав, Пилип.

— Під час війни пиячити! — гарикнув пан обозний. — Дозволив хто?

— Хто ж тут пиячить? — статечно спитав пан сотник.

— Всі ви — п'яні.

— Ні в кого — ані ріски, — відповіла обозному Явдоха. — Нам вірте, ми — сотники, пане!

— Я сам, мамо, я сам!

— А де шинкарка? — загорлав обозний.

— Осьдечки! — скромно озвалась Настя Певна.

— Я ж горілку продавать заборонив! — визвірився пан Стародупський.

— А я й не продаю, — повела тілистим плечем Настя Певна. — Шиночок мій торгує віднині — молоком! Таж ось і напис: «Птиче молоко», подивіться, пане!

— Птичого молока не буває в природі, — не посміхнувшись, заперечив пан обозний, бо ж йому, як і деяким іншим панам середньої руки, не мати ніякісінького відчуття того, що ми тепер називаємо гумором, велів сам бог. — Такого в житті не буває! Лихі язики плещуть, буцім у пана гетьмана, в Гордія Пихатого, замість однієї руки — лебедине крило! Інші запевняють, буцім Козак Мамай може втекти від ворога, пірнувши в шаплик з водою, щоб десь виринути аж у Чорному морі. А тут, бачите, раптом: «Птиче молоко»! Такого на світі не буває ж? Не буває! От чому я не можу дозволити, щоб хтось у моїм городі вводив в оману простодушних! — та й загорлав: — Забороняю!

— Що ж саме ви… забороняєте? — затнувшися, спитала Настя Певна.

— Ця назва — неправдива, — глибокодумно виснував обозний. — Молоко ж буває тільки коров'яче…

— Овече! — підказали панові начальникові з гурту.

— Заяче!

— Кобиляче!

— Свиняче!

— Вісляче!

— Це — інша річ! — з усім цим погодився обозний. I пообіцяв: — Добре, подумаю!

— Над чим? — не витерпіла Настя-Дарина.

— Над новою назвою вашого кубла розпусти, — поважно мовив обозний. — То, значить, я подумаю… порадимось: яке це мусить бути молоко, — і, відкривши вибиті зуби, Ласкаво посміхнувся з-під своїх щетинкуватих вусів: — Ти, найсолодша Настусю, не турбуйся… я все це забезпечу, сонечко моє! Забезпечу! — повторив він, явно милуючись цим поетичним словом.

Лишивши в таратайці під наглядом Оникія Бевзя свою блискучу від роботи лопату і порожній мішок, пан Купа обтрусив на собі жупан, і від його втоми ніби й сліду не лишилось, аж наче від серця відлягло, бо ж, прокопавши разом з катюгою нині цілісінький день, пан обозний не знайшов там, де сильно сподівався, ані найменшої ознаки будь-якого скарбу, ані гич!

Отож він такий сердитий зразу тут і наскочив на всіх.

Але все те минулось.

Сідаючи в шинку до столу, він сам собі глибокодумно бурмотів:

— Так, так! Еге ж… хай буде так: «Свиняче молоко!» — і він, задоволений цим рішенням, витягаючи з кишені, залюбки жував зовсім зелені лісові кислички, що ними почастувала його ще вранці якась молоденька циганочка, ворожка, коли він, випадково її зустрівши, попросив чого-небудь гемонського задля піднесення свого чоловічого духу.

I він тепер жував тії кислички, зеленець, і йому вже й справді-таки здавалося, буцім дух його таки й справді підноситься від закладених у лісові яблучка циганських чар молоденької ворожбитки.

30

I такий піднесений настрій тепер опанував його, аж він сам собі ще дужче сподобався.

I шинкарочка Настя Певна раптом припала панові обозному до душі.

Та й дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням.

Йому, правда, ще й просто хотілося ось тут спочити після важкого дня з лопатою, після незвичного й тяжкого труда, бо за все життя не перекидав пан стільки глею, як за останні кілька днів, — і Демид хотів трішки спочити, щоб до молоденької дружини з'явитися в повній силі й красі.

Сівши до столу, він задивлявся (мимоволі, звісно) і на шинкарочку, вельможний пан, бо ж очей від неї одвести була несила, така вона виступала там пишна та красна, вся в разках доброго намиста, в дукачах та ковтках, з перснями та каблучками на кожному пальці, в барвистім гуцульськім строї, який шинкарка прибрала собі сьогодні, бо личив їй, — і вона бачила, що панові обозному припала до вподоби.

— Вся горілка в час війни повисихала? — спитав він жартівливо.

— Так, зацний пане.

— З мого веління? — хизуючись своєю владою, спитав полковий обозний.

— Так, ваша вельможність.

— То налий мені хоч кухоль молока! — звелів пан Купа-Стародупський і знову посміхнувся до шинкарочки своїми аж надто червоними губами, що сяяли з-під не таких уже й густих руденьких вусенят.

— Молочка? — перепитала шинкарка, але не зрушила а місця.

— Молоко — це питво молодих, еж вони п'яні й без того: своєю молодістю п'яні. А старим…

— Ні! — вигукнув захожий спудей-латинник. — У древніх сказано: vinum lac senum! — тобто — вино заміняє старим молоко! Отак!

— Протиріччя породжують істину, — глибокодумно погодився пан обозний.

— А істина — в вині! In vino veritas!

— Од ваших нестеменних істин може заболіти голова, — задзюрчала хутеньким сміхом Чужа Молодиця. — Ось послухайте краще!

I вона заспівала.

Бо ж, нівроку їй, співати вона вміла:

— Ой пора в нас не така,

Щоб горілку пити!

Краще кухоль молока

Враз перехилити:

3 молока береться сила,

Щоб ворожа рать тремтіла,

Молоко кріпить нам кров —

I на битву й на любов!

Як настав облоги час,

Висохла горілка,

Пийте, люди, воду й квас,

Пийте з понеділка!

А у мене городяни

3 молока щоденно п'яні, —

Ну, а може, я й сама

Вибиваю їх з ума?!

Гляну раз і гляну два

Іскрами-очима, —

Закрутилась голова

В Гриця і в Максима…

Трунок славний мій, панове, —

Біле личко, чорні брови,

Тож заходьте до шинка —

Скуштувати молочка!

I додала:

— Отак, пане полковий обозний!

— А чом же, — спитав Пампушка, — коли в городі катма горілки… чом же в тебе в шинку стільки п'яних? Що ж оці всі люди пили?

— Молоко пили, — блиснула зубами та очима шинкарка. — Чого ж вони п'яні?

— Корова в мене, бач, така: дає хмільне молоко.

— Чим же ти її годуєш?

— Римами!.. Віршів розвелось тепер задосить. От я й одрізаю праві боки в сторінках усяких поетичних книг… та й… оцією січкою…

— Там же — не тільки рими? Бо на звороті ж…

— А яка ж корова витримає самі тільки рими!

— Ти все це, гляди, мабуть, жартуєш? — непевно спитав,