Читати книгу - "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця"

I наступ припинився.

Бій, правда, скінчився й так значною перемогою, і Михайлик, трішки вже повіривши в свій ратний талан, повертався з матінкою додому, коли добре звечоріло, і, ненароком сильно здивувавши матінку, зупинився біля шинку Чужої Молодиці, бо, вперше в житті, від почуття власної сили, а може, ще й від тих пахощів, що линули, як йому здавалося, й сюди, молодому сотникові — скортіло притьмом хильнути добру чарку.

До чарки, правда, діло не дійшло.

27

А не дійшло до чарки тільки тому, що сам Михайлик не дійшов до веселого шинквасу Насті Певної.

Перед шинком, під причілком, у затишку сидів, після бою спочиваючи, немалий гурт мирославців, добре вже впевнених, що вражені бігункою вороги до наступного дня на обложене місто напасти не спроможуться, і слухали оборонці Долини, як бравий француз-запорожець Пилип-з-Конопель читає Бопланову книгу «Опис України», перекладаючи з французької мови сторінку за сторінкою, де були і описи святого Києва, його храмів, його неперевершеної Софії, де уяву француза вразили славнозвісні мозаїки, його Лаври, його домініканських та бернардинських монастирів, його «університету чи академії», його (аж трьох!) красивих вулиць…

Всі чуйно слухали Пилипове читання, — ніде анішелесь! — бо ж цікаво було знати, що думає про Україну незнаний їм чужинець, рідний дядечко оцього Пилипа, до котрого серця людей привертались так легко і хутко…

— «Кажучи про відвагу козаків, — читав Філіпп, — не зайвим буде сказати і про їхні звичаї та заняття. Відомо, що серед них є взагалі люди — досвідчені в усякім реместві… Вони є майстри готувати селітру, якої чимало видобувають у тому краю, і роблять з неї прехороший порох… Місцеві жителі, всі без винятку, незалежно від статі, віку й майна, намагаються перевершити одне одного в пиятиці та гульбі, і немає іншого християнського народу, котрий так мало дбав би про завтрашній день…»

— Оце збрехав твій дядечко! — ображено озвався хтось із гурту.

— А коли не збрехав? — спитав хтось інший.

— Коли так уже про нас пишуть, то випиймо ж! — докинули з іншого боку.

I по руках пішли михайлики та коряки, хоч горілки в шинку Насті Певної через війну вже не стало, і пили — хто воду, а хто й молоко, про що свідчив і новий напис над дверима шинку: «Птиче молоко».

Отож, перехиливши по кухлятку молока чи сироватки і звикнувши — в цій хаті п'яніти від будь-чого рідкого, Пилипові слухачі знов просили француза далі читати «Опис України».

— «Проте, правду кажучи, — читав Пилип-з-Конопель, — усі вони здібні до всякого роду занять… Трапляються також і люди з вищим рівнем розумового розвитку, ніж уся маса, але й загалом вони досить розвинені, хоч і вся їхня діяльність спрямована лише на те, що корисно та конче потрібно, переважно в сільському житті.

Родючість грунту приносить жителям хліба в такому достатку, що частенько вони не знають, куди його й подіти… звідси приходять і їхні лінощі…»

— Ого! — буркнув котрийсь із слухачів.

— «…Лінощі, через які вони беруться до роботи лише за конечної скрути, коли не мають за що купити все, їм потрібне… Вони вдовольняються найменшим, було б тільки їсти й пити…»

— I ловко ж бреше твій дядечко! — вставив хтось із слухачів.

— Не заважай брехати! — начальницьким голосом, як те й належить сотникові, покрикнув Михайлик. I попросив Пилипа: — Далі ж, далі!

I Пилип-з-Конопель читав далі:

— «Козаки є віри християнської, яку звуть руською, вони шанують усі свята й додержують постів… Зате, мені здається, немає в світі народу, котрий зрівнявся б із ними здатністю до перехиляння чарки, бо ж не встигнуть вони протверезитися, як починають дудлити знов…»

— Оце так-так! — в котрий уже раз не втерпів хтось із слухачів.

А хтось додав:

— Треба й справді-таки хильнути.

— Щоб недаром про нас таке казали!

Та й знову пили… молоко.

I п'яніли.

28

— Читай-но! — знову звелів пан сотник. I француз-запорожець читав і читав:

— «А втім, так буває тільки вільного та мирного часу, але під час війни або тоді, коли вони лаштуються до якого-небудь походу, тоді тверезість між ними цілковита…»

— Що правда, то правда, — зітхнула Явдоха.

— Помовчте, мамо, хоч би тут! — стиха буркнув пан сотник, і неньці довелось послухатись, бо ж сотник — то все-таки сотник!

А Філіпп читав далі:

— «Козаки суть кмітливі та розумом проникливі, додумливі та щедрі, не прагнуть великого багатства, але найвищу ціну кладуть своїй свободі, що без неї життя для них є неможливе; це — головна причина, котра спонукує до бунтів і повстань супроти місцевих вельмож, коли ті починають їх утискувати, то зрідка ж проходить більше семи чи восьми років від повстання до повстання…»

— Війна за війною, — знову зітхнула Явдоха.

Пан сотник на цей раз нічого їй не сказав, тільки знову буркнув Пилипові:

— Читай далі!

— Тут далі — про панів, — і Пилип знову втупився в книжку: — «Шляхта, в тому краї нечисленна, хоче в усьому бути схожою на шляхту польську і, видно, соромиться визнавати іншу віру, крім латинської, котра все більше та більше поміж панами шириться, хоч усякі князі та люди вельможні походять від православних предків…»

Це була гірка правда їхнього життя, і люди, хрестячись, слухали далі.

— «Селяни тут до краю бідні, бо мусять робити на пана три дні в тиждень, та ще й… віддавати йому… багато мір хлі6а, силу-силенну каплунів, курей, гусей… возити панові дрова й відбувати безліч інших обов'язків панщини, яких і не повинні були б сповняти; окрім того, поміщики вимагають від них грошового чиншу, а також десятини від баранів, поросят, меду, всіх плодів і третього бика через кожні три роки. Одним словом, вони мусять віддавати владареві все, що тому заманеться зажадати… Властителі мають безмежну владу не тільки над майном, а й над життям підлеглих; ось які є великі привілеї польської шляхти, котра живе наче в раю, коли селяни перебувають мовби в чистилищі… Становище їхнє буває гірше від каторжників на галерах. Таке рабство стає причиною численних втеч; відважніші з-поміж селян рятуються на Запорожжі… Такі втікачі повсякдень збільшують силу запорозького війська…»

Довго Пилип-з-Конопель читав ту французьку книгу товаришам, чимало сторінок із описами просторів красуні-Вкраїни: з її Борисфеном-Дніпром, з Дунаєм, з річками дрібнішими, степами, горами й долинами, цього казкового, на погляд іноземців, краю, що на його багатства зазіхала з віку до віку така силенна-сила всяких хижаків.

29

Цікаві долиняни ще й довше, можливо, читали б, раз по раз вихиляючи з рук Насті Певної по добренному кірчику її хмільного молока, коли б не