Читати книгу - "Пташиний спів"

які вільно рухаються, — і що вони не почують або не витягнуть його звідси, — спровокувала напад паніки. Вовтузячись, він змістив землю, котра ненадійно трималася після вибуху, і на ноги йому звалилася важка груда. Це змусило його зупинитися та опанувати себе.

Він знову якомога сильніше застукав тильною стороною ножа об крейдяну брилу.

— Я тут! Тут! — супроводжував він стукання криками.

В уяві з’явилися солдати з роти Уїра: вони пробиваються до нього з радісними посмішками під касками. Хто до нього йде? Кого відправили його рятувати? Імена чи обличчя згадати не вийшло. Звичайно, Джека він пам’ятав, але той зараз був мертвий, поруч з ним. Був ще чоловік з відсутнім виразом обличчя — Тайсон. Але він теж давно помер. Ще були ті, низенькі — вони навіть на поверхні не могли стояти рівно. Та вони, певно, теж були тут, унизу, коли стався перший вибух.

Стівен відчув, як раптом прояснилася його свідомість. Його уява спалахнула образами нормального життя, де були жінки, де мирно жили люди, кохали одне одного, пили, де були діти, сміх та спілкування. Він подумав про Жанну та про її дивовижну посмішку, котра запалювала сонячне сяйво в її очах. Цей огидний тісний світ землі та поту — не єдина реальність. Це просто ілюзія, тюрма, з якої він вирветься будь-якої миті.

Стівен забув про спрагу і втому. Він був живий — пристрасть до життя надихала його, надихали зірки та дерева, люди, які жили на світі. Якщо його не витягнуть звідси, то він і сам розкидає ці земляні стіни, вишкрябається, прогризе собі дорогу, з’їсть землю, котра заступає йому шлях, — геть звідси до світла.

— Не зупиняймося! — сміявся Леві. Очі його світилися, а шкіра блищала від поту. Він важко працював киркою, рубаючи стіну, з якої вони відірвали обшивку.

Ламм кривив обличчя під завісою сплутаного волосся та мружив очі у світлі ліхтаря.

— Давай! Давай! — квапив його Леві.

Він майже марив, знову й знову важко забиваючи кирку в землю. Єдине, що він бачив, — обличчя свого милого брата Йозефа. Як він любив його! І тепер пережив. Як він хотів, аби той був схожим на нього, але був кращим; як хотів допомогти своїм досвідом; як хотів, аби брат зробив щось для звеличення благородності батьків та їх родини.

Ламм працював у прискореному темпі, м’язи на спині перекочувалися під наскрізь мокрою сірою курткою форми — а його кирка вивертала земляну перешкоду. Між ним і Леві була відстань у десять ярдів, і раптом його кирка провалилася у порожнечу. Пробився.

Він крикнув Леві, і той відштовхнув його в бік і взявся рити просто руками, кидаючи землю назад, як собака. Він гукнув людину в завалі, повідомляючи, що вони з ним, що вони вже поряд.

Саме руки Леві, не Ламма, звільнили для Стівена шлях із його могили: від його роботи земля у дальньому кінці простору обвалилася, і Стівен зміг вибратися назовні, переповзаючи через тіло Джека Фаєрбрейса. На чотирьох він повз назад через завали, спричинені його власним вибухом, і десь на ярд попереду побачив вцілілу секцію тунелю. Саме тут пробився Ламм. Леві відсунув Ламма та сам поліз у британський тунель, але, обманутий луною ударів Стівена, повернув не туди і почав віддалятися.

З бульканням, випльовуючи землю, Стівен повз уперед, намагаючись теж щось кричати у відповідь. Він бачив, як попереду рухалося світло ліхтаря. Тут було повітря, він міг дихати.

Леві почув його та повернув назад.

Стеля тунелю повищала, і Стівен встав та пішов далі на ногах, пригинаючись. Знов крикнув — і його освітили ліхтарем.

Стівен підняв очі та побачив ноги свого рятівника — у німецькій фельдграу. Колір його найстрашніших снів.

Він хитнувся, і рука потяглася за револьвером — але намацала лише мокрі рвані лахміття, котрі колись були штанами. Він подивився в обличчя чоловіка, що стояв перед ним. Руки стислися у кулаки та наче самі піднялися до обличчя — як у сільського хлопчини, готового битися.

Десь у глибині, нижче, ніж зараз міг осягнути його виснажений мозок, пробігали суперечливі почуття, немов морські хвилі, котрі накочуються на гальку на березі. Він почув, як звідкись здалеку гукає голос його життя; обличчя усіх убитих; заплющені очі Майкла Уїра в його труні; його власна пекуча ненависть до ворога, до Макса та до всіх, хто привів його у таке теперішнє; плоть і любов Ізабель, та очі її сестри.

Окремо від його свідомості прийшло рішення, і його руки, підняті до обличчя, відкрили долоні та піднялися вище.

Леві дивився на цю напівбожевільну постать з шаленим поглядом, на убивцю свого брата. З якоїсь причини він теж розкрив руки, і вони впали один одному на плечі, плачучи від гіркої дивини їхнього людського життя.

Вони допомогли Стівенові дістатися початку мотузки та напоїли водою. Потім підняли нагору, а далі тунелем його вів Леві, підтримуючи рукою попід спину. Ламм і Крогер повернулися назад у темряву за тілом Джека Фаєрбрейса.

Леві повільно вів Стівена сходами нагору до світла. Сонце палало настільки яскраво, що їм обом довелося прикрити очі. Врешті вони вийшли нагору до німецьких окопів, і Леві допоміг Стівенові спуститися.

Стівен глибоко вдихав свіже повітря та дивився на далеке блакитне небо з пірчастими хмарками дивних форм. Він сів на стрілецьку сходинку, спираючись головою на руки.

Співали пташки. У траншеї — нікого.